By Земля переповнена ящірками й зміями. Понад 10 тис. видів цих плазунів, званих лускатими (Squamata), пристосувалися до життя майже на всіх континентах. Але, на думку палеонтолога з Бристольського університету Хорхе Еррери-Флореса і його співробітників, ця надзвичайно велика кількість різновидів вимагала дуже довгого часу, щоб розвинутися повністю. Замість того, щоб швидко пристосуватися до наявних умов, лускаті повільно експериментували з новими рішеннями. Багато спеціалістів вважають, що це суперечить прийнятому погляду щодо темпів і способів виникнення біологічного різноманіття – пише Райлі Блек у журналі Scientific American.
Науковці представили еволюцію лускатих у праці, опублікованій у часописі Paleontology, вказуючи на відмінності між ними і їхніми маловідомими родичами – сфенодонтами (дзьобоголовими). Сьогодні дзьобоголові представлені одним живим видом – новозеландською гатерією (туатарою), але колись це була набагато численніша група. Щодо причин поразки сфенодонтів велися тривалі суперечки, але, як каже Еррера-Флорес, це й надалі не з’ясовано.
Дослідники звернули увагу на цікаву відмінність: еволюційні долі обох груп здаються протилежними. У лускатих упродовж перших двох третин існування цієї групи – приблизно між 240 і 80 млн років тому – відбувалися поступові зміни розміру тіла. Натомість сфенодонти швидко утворювали багато різноманітних видів, аж поки не вимерли.
Донедавна здавалося, що саме така модель – інтенсивне еволюційне експериментування – дає гарантію довготривалого успіху. Попередні дослідження двох інших груп плазунів, динозаврів і крокодилів, вказували на те, що швидка рання еволюція дала змогу цим тваринам подолати конкуренцію й запанувати в середовищі. Згідно з логікою такого мислення, швидке розрізнення сфенодонтів мало дати їм гарантію успіху. Натомість, як зауважує група Еррери-Флореса, вони принесли свого роду непослідовність, яка призвела до більшої схильності до вимирання. Повільні зміни серед лускатих дали цій групі більшу стабільність, що пізніше, коли родичі туатари вже доживали свої останні дні, дозволили перебрати від них владу над багатьма середовищами.
Не лише плазуни здатні на таку стратегію. Хоч сучасні кісткові риби є зараз дуже поширеними, попередні дослідження продемонстрували, що в минулому вони за цією характеристикою поступалися кістковим ганоїдам (перехіднякам) – архаїчним родичам сучасних веслоносів і панцерників. Такі дослідження свідчать про те, що стратегія якнайшвидшого займання максимального числа середовищ не завжди приносить успіх на довгу перспективу.
На відміну від її кузенів, лінія сфенодонтів, що привела до нинішньої гатерії, проявляла “вкрай повільний темп еволюції”, зауважує герпетолог із Гарвардського університету Тіадо Сімоес, який не брав участі в описуваній праці. Саме через це гатерія сьогодні вже є “живою скаменілістю”, слабким відлунням колишньої величі своєї групи.
