By 
Українським поетам не дуже щастить з екранізаціями в кіно. Та цього не скажеш про Володимира Сосюру, чий роман у віршах “Тарас Трясило” став основою для однойменного фільму 1927 року.
Поет написав віршований роман у лютому-березні 1925-го. Він жив тоді в Харкові. Уже 15 березня читачі популярного двотижневика “Всесвіт” одержали число №5, у якому прочитали фрагмент “Тараса Трясила”. Тоді ж, у березні, твір про керівника козацько-селянського повстання 1630 року повністю почав друкувати щомісячник “Червоний шлях” – у кількох випусках із продовженням. Роман у віршах, що його інколи за інерцією називали поемою, викликав широкий резонанс.
Василь Радиш, товариш Сосюри зі спілки пролетарських письменників “Гарт”, взявся писати кіносценарій за мотивами цього твору. “Гарт” саме тоді розпався, тож літератор вирішив спробувати себе як сценарист. Прибрав особисті рефлексії поета (на кшталт авторського звернення в епілозі до Симона Петлюри, в армії якого він нещодавно воював: “Петлюро! Я тепер червоний!”), натомість розширив історичну частину, змінивши деякі сюжетні лінії та фінал. Сценарний дебют виявився настільки вдалим, що Радиша невдовзі призначили керівником художнього (тобто сценарного) відділу Одеської кінофабрики.
“Про Тараса-чабана, що втік від магната і зробився за ватажка січової голоти, майже не збереглося жодних правдивих історичних даних, – прокоментував сюжет профільний журнал “Кіно”. – У Шевченка в «Тарасовій ночі» та в поемі Сосюри «Тарас Трясило» – романтичний герой, витворений фантазією поета. У тім же плані романтичної вигадки побудовано сюжет фільму «Тарас Трясило»”.
У лютому 1926-го Вища репертуарна рада дозволила запустити сценарій за твором Сосюри. “Одеська кінофабрика, – повідомило червневе число “Кіно”, – береться до зйомки великого історичного фільму з часів соціальних заколотів на Запоріжжі в 17-му віці. Ставить фільм [Петро] Чардинін, знімає оператор [Борис] Завєлєв, декорації художника проф. [Василя] Кричевського. Фільм зніматиметься, крім Одеси, в Києві та Вінниці”.
Роль козацького ватажка Тараса Трясила отримав Амвросій Бучма, виконавець головної ролі в попередній стрічці Чардиніна “Тарас Шевченко”. Роль його сестри Марини виконала Наталія Ужвій. Кошового Кобзу грав Іван Замичковський, а жорстоку панянку Ягеллу – дружина режисера Маргарита Барська. Тогочасна кіноперіодика стверджувала, що у фільмі знімається також Юрій Шумський, актор одеської “Держдрами” – майбутній прем’єр Київського драмтеатру ім. Івана Франка. Але в стрічці його нема. Редактором фільму був поет-футурист Михайль Семенко.
Літо – гаряча пора для натурних зйомок. У липні журнал “Кіно” повідомив: “Знімальна експедиція фільму «Тарас Трясило» на чолі з П. Чардиніним та М. Семенком цими днями виїздить до Києва, де в околицях його провадитиметься знімання”. Для 53-річного Петра Чардиніна то були найскладніші зйомки за всю довгу кар’єру. Адже довелося керувати багатотисячною масовкою (в пресі згадувалося про одночасну участь 10 тисяч осіб), яка зображала козацьких, польських, кримськотатарських вояків, що йдуть у кінну атаку або рукопашний бій. Можна уявити, наскільки непросто було організувати подібні зйомки за браком не тільки мобільного зв’язку, але й навіть гучномовців!
Тим часом на Одеській кінофабриці спішно будують фрагмент Запорізької Січі в реальному масштабі – з вулицями, парканами, хатами, куренями, корчмою, дерев’яною церквою тощо. “На майдані Одеської кінофабрики, – повідомив репортер згаданого “Всесвіту”, – де за невисоким парканом дзвенить трамвай і шелестять пружнастими шинами по жорстві шосе автомобілі, виросли старовинні будівлі, що вкривали колись Хортицю. Знавець нашої старовини проф. В. Кричевський оживив куток Січі на території кінофабрики. З грубих слупів дубових, з глини й соломи – не бутафорія, а ледь не справжні побудови – такі стояли запорізькі курені й хати селянської України XVII віку”.
Відтак знімальна група знову вирушила на натуру. “Експедиція ВУФКУ, – інформує “Всесвіт”, – виїздила на Уманщину, де знімали славнозвісний палац графа Потоцького, збудований архітектором Растреллі. Крім цього експедиція виїздила в Київ, Житомир і Дніпропетровськ (там знімали Дніпровські пороги)”.
У вересні йде монтаж і виготовлення написів, адже фільм німий, а в жовтні картина готова. Журнал “Кіно” анонсує, що “наприкінці листопада” Одеська кінофабрика випускає “Тараса Трясила”. Виготовили афіші, на яких фільм визначений як “історичний художній бойовик”.
Але в листопаді картина не побачила екрана. Схоже, керівництво ВУФКУ зажадало щось у ній змінити. Минув грудень. На початку січня 1927-го журнал “Кіно” повідомив: “Фільм «Тарас Трясило» закінчено. Цими днями Україна його побачить”. Але знову знайшлися претензії до стрічки. Лише 15 березня відбулася прем’єра в Києві. Кінокартина стала однією з найдорожчих і найуспішніших у тогочасному прокаті, її закупило кілька країн, натомість в Україні всі копії знищили, вона довгий час вважалася втраченою, і лише років десять тому її виявив у Французькій фільмотеці Любомир Госейко. Але то зовсім інша розповідь.
Наприкінці 1926-го ВУФКУ залучило до співпраці безпосередньо Володимира Сосюру: замовило сценарій “Махно” – ймовірно, за мотивами його однойменної поеми. Про це офіційно повідомив часопис “Кіно”. Проте фільм із такою назвою ніколи не був знятий, адже наступного 1927 року почалося згортання українізації. Зокрема, звільнили керівника ВУФКУ Захара Хелмна, а його наступник Олександр Шуб, розкритикувавши попередників-націоналістів, повів зовсім іншу лінію.
Історичну серію згорнули. Приміром, сценарій стрічки “Мазепа” Михайла Панченка, сценариста фільму “Тарас Шевченко”, ВУФКУ раптом визнало слабким і заховало до шухляди. Зйомки за сценарієм “Слово о полку Ігоревім” Дмитра Загула і Володимира Ярошенка, які мали відбутися 1927-го, скасували. Доля сценаріїв “Кармелюк” Олександра Копиленка та “Сагайдачний” Зінаїди Тулуб невідома. Як, зрештою, і “Махна” Володимира Сосюри.
