By Скидається на те, що ботаніки, так як і садівники, не здатні встояти перед красою екстравагантних квітів, передусім з довгими стеблами. Новий мета-аналіз засвідчив, що дослідження ботаніків частіше концентруються на показних видах, які приваблюють погляд, натомість дослідники з легкістю ігнорують рослини неприглядні, низькі і не надто кольорові, навіть якщо саме вони піддані загрозам – пише Джіліан Крамер у журналі Scientific American.
Аналіз, опублікований в Nature Plants, охопив 280 дослідницьких проектів, які було реалізовано у 1975-2020 роках і які стосувалися 113 видів рослин, що ростуть у південно-західних Альпах. Автори зібрали дані щодо морфології тих рослин (таких рис, як розміри і колір), а також їхньої екології й рівня поширеності. Співставлення показало, що привабливі для ока рослини значно частіше були об’єктом наукових досліджень.
Мартіно Адамо, Біолог з Університету Туріну, головний автор аналізу звертає увагу на те, що, наприклад, сині квіти у відтінках від ціану до індиго тішились особливо високою популярністю серед дослідників, попри те, що синій колір не надто часто трапляється у квітів. Рослини з рожевими, червоними і білими суцвіттями на голову перевищували види з бронзовими і зеленими. Рослини на довгих стеблах також збуджували більше зацікавлення.
«Наші дослідження демонструють не стільки те, що науковці свідомо концентруються на красивіших рослинах, скільки на те, що види більш виразні, барвистіші і доступніші в пошуках, ефективніше притягають їхню увагу» – говорить Адамо.
Його група сподівалась, що серед найчастіше досліджуваних видів будуть ті, котрі перебувають перед загрозою зникнення, але виявилось інакше. На думку дослідників це справа серйозна. Оскільки тенденційні дослідження можуть фальшувати дійсність. «Схильність до того, щоб займатися рослинами-селебрітіс може призвести до того, що ми проґавимо багато важливих інформацій на теми зросту, еволюції і адаптації рослин – коментує співавтор досліджень Кінгслі Діксон, ботанік з Університету Картін, що в Австралії. – Крім того ми ризикуємо пропустити чимало рослин, котрі насправді є під загрозою, і не дізнаємося навіть основоположних фактів щодо них, щоб згодом охопити їх охороною».
Адамо додає: «Можливо наш неусвідомлений дослідницький вибір є сильнішим, ніж ми думали; це не трагедія, але проблема, яку варто взяти до уваги при плануванні наступних праць». Результати аналізу є співзвучними з попередніми висновками щодо ссавців і птахів – барвистіші, популярніші, іконічніші частіше розглядаються при дослідженнях і захисній діяльності, не залежно від стану їхньої популяції.
Кетрін Вільямс, психолог довкілля з Університету Мельбурна, котра не була задіяна у дослідженні, каже, що потенційні наслідки такої дослідницької тенденційності «можуть стати важливими з перспективи охорони рослин, а ширше – для ухвалення рішень щодо довкілля. Доступність даних на тему конкретних видів та їхня ретельність враховуються при ухваленні рішень щодо того, що охороняти та скільки грошей призначити на таку охорону».
