Злопам’ятний список

Злопам’ятний список

Після кожного повідомлення про смерть наших людей і бомбардування житлових будівель, про всіяне мінами поле чи зруйнований інфраструктурний об’єкт мене, як, гадаю, і більшість із нас – людей, що не беруть безпосередньої участі в бойових діях, – охоплює безсила лють. Кожен її втихомирює по-своєму. Я, наприклад, складаю список тих країн і народів, які виступили проти нас чи відмовили нам у підтримці. Це щоб потім – коли закінчиться ця війна й почнеться відбудова – не забути про тих, хто сьогодні став на бік зла.

Для початку скажу, що про Росію тут згадки не буде, бо й самої її не буде ніде, ніколи, взагалі. Першою в цей список, хай як це сумно, я занесу Білорусь, яка відкрито стала на бік агресора. Я знаю, що білоруси здебільшого не підтримують цієї війни, чув про “рейкових партизанів”, знаю про білоруський батальйон у складі ЗСУ. Але це не змінює того факту, що з території Білорусі на нас летять російські ракети й літаки-бомбардувальники, що дорогами цієї країни до нас прийшли мордорські вбивці, грабіжники і ґвалтівники. Саме внаслідок цього ми маємо трагедію міст і сіл Київщини та Чернігівщини.

Потім я впишу Китай. Якби китайці зайняли проукраїнську позицію (навіть окремо від Заходу, навіть без завдання шкоди власним економічним інтересам), колективний путін змушений був би закінчити цю війну набагато швидше. Я розумію, що Україна не є для КНР особливо важливим партнером, що китайці грають у свої ігри в протистоянні зі США. Але ціною за ці ігри є страждання нашого народу й руйнування нашої країни. Зі схожою аргументацією до списку потрапить і Індія, а заодно й Індонезія, які щедро постачають РФ нафтодолари й інші продукти, що допомагають продовжувати війну.

З-поміж колишніх радянських “республік-сестер” виділю Казахстан, Грузію й Вірменію. Я їм співчуваю – у них вибір невеликий, а можливостей ще менше, ніж у нас. Віддаю належне грузинському легіонові, що воює за нашу свободу, і тим грузинам, які підтримують Україну. Казахи теж якось-то виходили із синьо-жовтими прапорами. Однак територія саме цих країн стала перевальноюбазою для підсанкційних товарів, що йдуть нелегально до РФ. Я це запам’ятаю.

А от до Сирії жодного співчуття в мене більше не буде, хоч і було. Усе через сирійських найманців на боці російської армії. Натомість не було й не буде розуміння для сербів – хай вони із Сербії, Чорногорії чи Боснії і Герцеговини. Серби для мене всі однакові – “балканські кацапи”. Їхні масові мітинги на підтримку російської агресії й безсовісна антиукраїнська кампанія в пресі були не лише ворожими щодо нас, але й огидними у своїй суті.

З жалем мушу додати до списку й Угорщину, яка, як член ЄС, хоч і надає нам гуманітарну допомогу, а нашим біженцям – притулок, але відмовила нам у моральній підтримці. Я все-таки сподівався від угорців більшої європейської солідарності й національної гідності. Що ж, забути це буде нелегко.

Війна триває, тож цей список, можливо, ще доповниться якими-небудь ближніми чи дальніми азійцями, балканцями чи арабами, африканцями чи латиноамериканцями. Але він точно не скоротиться. Бо якщо сільськогосподарські угіддя можна очистити від мін, а дороги, мости й будівлі – відбудувати, то мертвих уже не повернеш.

Тому я збережу свій список назавжди. Згідно з ним я вимагатиму від нашої влади жорсткого візового режиму і зведення до мінімуму торгових чи дипломатичних відносин із цими країнами. Аби представники цих держав не шастали вільно по нашій землі. Мені не потрібні ні їхні товари, ні туристи, ані спеціалісти.

Водночас я добре розумію, що державна влада, особливо в глобалізованому світі, керується дещо іншою логікою й іншими законами, ніж окремо взятий громадянин. Тому не все з того, що нам хотілося б, можна перекладати на державу, щось треба зробити самостійно. Громадянин може взяти на себеприватний бойкот представників країн зі злопам’ятного списку і їхніх виробів. Відмовитися від купівлі, від співпраці, від партнерства.

Усвідомлюю також те, що українці здебільшого й до цієї війни були не надто заможними, а після неї стануть ще біднішими. Тож іноді доведеться вибирати не за принципами, а за доступною ціною. Однак якщо мені доведеться через скруту купувати щось типу made in China, то це стане для мене актом особистого, усвідомленого самоприниження, але зовсім не означатиме, що я забув чи пробачив. А ще це стане стимулом для конструктивного самообмеження: для перебірливості у стосунках, для переорієнтації в облаштуванні власного побуту, для зміни консумпційних навичок – відмовитися від матеріального надміру, щоб дозволити собі принципи, щоб дотримуватися бойкоту замість необов’язкового накопичення.

І річ навіть не в тім, чи вдасться завдати їм якоїсь дошкульної шкоди, річ у нас – нація формується навколо певних принципів, звичаїв, цінностей. За певними ознаками з національного набору “маркерів” ми відрізняємо своїх від чужих. І такий список мав би стати одним з елементів цього набору. Як до війни в кожного справжнього українця мала бути вишиванка, так після неї повинен бути свій злопам’ятний список.

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Свобода слова для “домогосподарок” Війна локальна і глобальна