By 
Який рівень свободи слова може собі дозволити держава, що перебуває в стані війни? Зрозуміло, що схвильовані громадяни бажали б отримувати якнайбільше інформації з фронту і з тилу, щоб орієнтуватися в ситуації: втікати чи залишатися, запасатися продуктами й медикаментами чи закопувати на городі цінні речі й готуватися до окупації тощо. А ще вони б хотіли мати можливість поширювати новини, ділитися своїми думками й коментувати чужі, уточнювати деякі повідомлення. Влада, армія і спецслужби, навпаки, воліли б подавати відомості дозовано й контрольовано, щоб не допустити паніки, протидіяти ворожій пропаганді, запобігти витоку даних тощо. Однак в епоху скрізь присутнього інтернету та доступності соціальних мереж у демократичному світі це дуже складно, щоб не сказати – неможливо.
У справі дотримання “інформаційної гігієни” успіх залежить від рівня медіаграмотності, високої освіченості, поінформованості та загальної розумової розвиненості учасників публічних комунікаційних процесів. З цим якраз і нелегко: у міру масового поширення і здешевіння інтернет-послуг, а також доступності “розумних” телефонів, планшетів, персональних комп’ютерів можливість стати учасниками інформаційного простору отримала маса невігласів, людей темних і недорозвинених. Зрозуміло, що не лише в нас і далеко не нині.
Британські вчені Байрон Рівз і Кліффорд Несс ще кілька десятиліть тому провели дослідження “Суспільні реакції на комунікаційні технології” й дійшли висновку, що “сучасні медіа співдіють із застарілими мізками”. На їхню думку, за останні сто тисяч років людський мозок не зазнав суттєвих змін, на відміну від засобів масової комунікації. Тож не дивно, що людина не справляється з тими викликами, які перед нею ставлять світові глобалізаційні процеси та розвиток технологій.
Пересічній людині важко відрізнити фіктивні новини від реальних, пропаганду від контрпропаганди, приховану рекламу від замаскованої антиреклами. Причини відомі: інтелектуальне лінивство, низька культура, тотальна поверховість, схильність до простих рішень і однозначних висновків. А ще наївна віра в те, що хтось відповідальний мусить же контролювати все, що з’являється в медіа, а також у те, що автор допису або зображення, відео- або аудіоматеріалу є саме тією особою, за яку себе видає.
Такій людині важко зрозуміти, наприклад, що більшість даних, сугестій, звернень, які вона отримує з так званого вільного інтернет-простору, зовсім не є випадковими, ба більше, часто є спрямованими конкретно на неї. Вона й не здогадується, що хтось невидимий з іншого боку “екрана” збирає дані про її зацікавлення й очікування, страхи й фобії, майновий і психічний стан. Потім спеціальні алгоритми обробляють цю інформацію й готують для неї відповідний пакет повідомлень. В умовах миру це робиться переважно з комерційною метою: щоб продати товари чи послуги, заохотити до якоїсь активності чи відмовити від неї, виманити гроші з гаманця у якийсь інший спосіб.
У воєнний період цим механізмом користуються зазвичай ворожі сторони для “промивання мізків” своїм і чужим, деморалізації населення в тилу й дискредитації захисників на передовій – усе задля того, щоб знищити надію та зламати бойовий дух противника чи ввести в оману сторонніх спостерігачів. А попри це навіть у час війни залишаються деякі особи чи й цілі структури у віртуальному просторі, які спекулюють на страхах і надіях людей, щоб використати їх для власних утилітарних потреб: зібрати найбільшу кількість реакцій (“лайків”, поширень чи коментарів) і застосувати їх як приманку для рекламодавців чи популяризувати за допомогою них власну персону.
Найбільш вдячною авдиторією для таких осіб і структур є люди – жінки й чоловіки – зі свідомістю домогосподарок. Вони, як відомо, є істотами небайдужими, хоч і полохливими; зацікавленими, хоч і недалекими; мають тверді переконання попри змінні погляди. “Домогосподарка” жіночої статі шиє, миє і прасує при включеному телевізорі; варить, парить і смажить з увімкненим кухонним радіоприймачем; а у вільні між роботами хвилини завзято гортає, “лайкає” й коментує дописи в соцмережах. “Домогосподарка” чоловічої статі щось майструє в домашніх умовах, не віддаляючись від телевізора; із переносним радіо порядкує на подвір’ї чи в саду; потім читає в інтернеті статті “авторитетних” авторів, теж “лайкає” й поширює, а ще пише свої розгорнуті, безсумнівно фахові або світоглядно безпомилкові коментарі. Врешті-решт із почуттям виконаного патріотичного обов’язку вони лягають спати в теплу постіль.
Цю категорію споживачів інтернет-контенту досить просто розпізнати. Вони, наприклад, безапеляційно засуджують наших західних партнерів за нерішучість чи зволікання, але забувають подякувати їм за конкретну надану допомогу. На новини про трагічні події з окупованих територій реагують приступами лютої ненависті до ворога, за якими губляться слова співчуття до жертв. Кожна позитивна для нас новина з лінії фронту викликає в них необґрунтовану ейфорію замість обережної надії. А ще вони люблять демонструвати свою релігійність, засмічуючи стрічку у фейсбуці різними молитвами чи й навіть мольфарськими заклинаннями, як-от: “Щоб до такої-то дати путін здох”. Без роздумів “лайкають” і поширюють у нікуди петиції на кшталт “Вимагаємо визнати росію терористичною державою”. Ну і, звичайно ж, не можуть стриматися, щоб не поділитися банальностями з категорії “хлопська мудрість” у стилі: “Ті, кому ти зробив добро, першими тебе і зрадять”. У своєму завзятті “домогосподарки” не звертають уваги на те, що коло “імені” творця такого типу меседжів – “погоджуєшся – тисни лайк”, “підтримай хоч перепостом”, “зроби свій внесок у перемогу” тощо – стоїть слово “реклама”.
Вони зазвичай не зважають і на прохання не поширювати неперевірену інформацію, ігнорують застереження не ставити фото чи відео певного змісту, легковажать рекомендації проявляти стриманість у коментуванні суперечливих повідомлень, які з високою імовірністю можуть мати провокативний характер. “Домогосподарки” або взагалі не зауважують таких попереджень, або ж вважають їх скерованими лише до “тупих”, до яких вони себе, звичайно ж, не зараховують.
Так вони, як їм здається, реалізують своє право на свободу слова. Скільки така активність “домогосподарок” зрештою принесе користі, а скільки завдасть шкоди всім нам, зараз сказати важко. Можливо, колись, після війни, хтось і візьметься досліджувати цю проблематику. Але тепер можна з гіркотою й роздратуванням підсумувати цю тенденцію хіба що дотепним висловом, взятим із надр фейсбуку: “Ентузіазм, ініціативність, енергійність, наполегливість, комунікабельність стають негативними рисами, коли людина тупа”.
