By 
На початку квітня в Угорщині відбулися парламентські вибори, на яких укотре перемогла партія “Фідес”. Її лідер Віктор Орбан є прем’єр-міністром країни. Політсила перебуває при владі вже декілька термінів поспіль, за цей час Орбан досить добре зміцнив владну вертикаль. Об’єднані опозиційні сили на чолі з Петером Маркі-Заєм дістали поразку. Спочатку вони мали шанси на перемогу й соціологи засвідчували, що вони відставали від партії влади тільки на декілька відсотків. Але В. Орбан мобілізував усі сили, застосував усі можливі важелі владного впливу і здобув перемогу.
Хоча керівна партія вважає ці вибори демократичними та прозорими, представники опозиції намагаються це спростувати. Вони зазначають, що “Фідес” використовувала всі можливості, щоб заважати опозиційним силам проводити ефективну виборчу кампанію. Так, телевізійні канали здебільшого надавали суттєву кількість часу новинам від В. Орбана й партії “Фідес”, а опозиція згадувалася тільки іноді. Наприклад, виступ Орбана на мітингу прихильників 15 березня державний канал показав дев’ять разів упродовж доби, а його опоненту надав лише 5 хвилин ефіру. На вулицях також переважала реклама керівної партії, яка розмістила у вісім разів більше бігбордів, ніж опозиція. Орбан також спекулював на страхах угорців, зазначаючи, що його правління принесло країні стабільність і він ніколи не допустить розгортання в ній війни. Окрім того, уряд заморозив тарифи на комунальні послуги, а також ціни на всі соціальні товари, що, звичайно, сподобалося населенню.
Партія влади вдалася навіть до брудних технологій. Так, міністр закордонних справ Петер Сійярто у своїх виступах стверджував, нібито опозиційні сили вже домовилися з Києвом про те, що в разі перемоги відразу почнуть постачати зброю в Україну й так втягнуть Угорщину у війну. Він також звинуватив опозицію в тому, що вона підтримує санкції на російський газ, а отже, виступає за підняття цін на комунальні послуги та різні товари, що стане наслідком зростання вартості газу через впровадження санкцій. За вказівкою влади також були змінені виборчі округи, до великих міст приєднали сільські місцевості, де переважають прихильники Орбана. Активно застосовувався “електоральний туризм”. Етнічних угорців з України масово везли автобусами на виборчі дільниці в Угорщину. У Румунії, де суттєво більше симпатиків влади, дозволили голосувати поштою. А от у Великобританії та Німеччині, де переважали прихильники опозиції, було відкрито тільки декілька десятків виборчих дільниць, у які потрапити було нелегко, тому частина угорців за кордоном не проголосувала. Щоб мобілізувати свій консервативний електорат, у день виборів влада організувала “анти-ЛГБТ” референдум.
Тож опозиційні сили звернулися до керівництва Євросоюзу, щоб воно посилило тиск на угорську владу. Брюссель уже мав певні претензії до Угорщини, зокрема щодо реформи судової галузі та приймання біженців. Українських біженців, наприклад, Угорщина приймає, але не надає їм усіх правових гарантій, тож вони їдуть через неї в інші країни Євросоюзу.
Отже, чи може Брюссель вплинути на дії Будапешта? Так. Угорщину, наприклад, можуть позбавити права голосу в Єврораді, але для цього потрібні вагомі причини. Євросоюз може обмежити фінансові транші в Угорщину – це один із найбільш дієвих механізмів. Але, найпевніше, потужних важелів впливу на Будапешт Брюссель не має. Угорщина буде й надалі турбуватися лише про свої економічні інтереси та про дешевий російський газ, не розуміючи чи навіть не намагаючись зрозуміти, що за цим стоять жертви невинних українців, оскільки кошти, які Будапешт надсилає Росії, йдуть на фінансування війни в Україні.
Щодо України Угорщина офіційно займає нейтрально-позитивну позицію, а насправді – скоріше негативну. Будапешт визнає суверенітет і територіальну цілісність України, надає нам певну гуманітарну допомогу, але не хоче постачати зброю чи військове спорядження й навіть забороняє перевозити все це до України через свою територію. Угорщина ніби й підтримує санкції Євросоюзу проти РФ, але жорстко виступає проти заборони на постачання російського газу та нафти. Річ у тім, що чинний контракт із Росією дає змогу Угорщині купляти російський газ уп’ятеро дешевше за ринкову ціну, до того ж у січні цьогоріч Орбан домовився з Путіним про збільшення обсягів постачання цього вуглеводню.
Хоча Будапешт ніби вже й не заперечує проти вступу України до ЄС, але не підтримує її входження в НАТО. Окрім того, він і надалі висуває Україні претензії щодо порушення культурних і мовних прав угорської нацменшини. Тому Угорщину важко назвати нашим союзником. Відкрито вона не підтримує ні Росію, ні Україну. Але економічних відносин із Кремлем не припиняє, а скоріше навіть посилює.
Така проросійська позиція Угорщини не подобається і країнам Вишеградської четвірки: Польщі, Чехії, Словаччині, які критикують її за недалекоглядність і нерозуміння ситуації. V4 вказує на те, що Будапешту потрібно згадати події 1956 року, коли Радянський Союз ввів війська в Угорщину, щоб придушити народне повстання проти комуністичної влади. Тоді було вбито приблизно 3 тисячі угорців. Але В. Орбан не хоче згадувати минуле, набагато важливішим для нього є укріплення влади й налагодження торговельних відносин із Росією. Польща та Чехія відмовилися від зустрічі представників Вишеградської четвірки в Будапешті, показавши в такий спосіб, що вони не підтримують політику нинішньої угорської влади. А якщо Угорщина й надалі дотримуватиметься проросійської позиції, постане питання про її виключення з Вишеградської групи.
