By 
В рамках свого європейського турне, яке саме сьогодні завершується, лідер Комуністичної партії Китаю, а водночас і глава держави Сі Цзіньпін відвідав Францію, Сербію та Угорщину. Чому тільки ці і саме ці держави? Якщо грубо, то так: зближенням з Францією лідер китайських комуністів хотів би поглибити антиамериканські настрої і сприяти їх поширенню на весь континент; Угорщина китайцям цікава як «троянський кінь» у Євросоюзі; а от Сербію, судячи з обставин візиту, Сі відвідав задля приємності – щоб переконатись у незмінній вірності свого балканського лакея і похвалити його за це при нагоді.
Я не приховую своєї упередженості до сербів, та все ж намагаюся критикувати їх аргументовано і справедливо. Але ті прояви безсоромного і неприхованого підлабузництва і підлещування президента Сербії Александра Вучича та його оточення перед Сі Цзіньпіном у Белграді виглядали насправді огидно.
Коли літак китайського лідера увійшов у повітряний простір Сербії його у почесному ескорті супроводжували військові літаки сербських ВПС MiG-29. На аеродромі окрім самого президента Вучича зі свитою та почесною вартою китайську делегацію зустрів і ансамбль народного танцю, котрий там же розважив гостей традиційним танком «круг». Головний сербський телеканал RTS перервав трансляцію Євробачення, щоб ощасливити сербський народ кадрами наживо, який великий гість завітав на їхню землю і як гідно його вітало керівництво країни.
Белградські мас-медіа з посиланням на близьких співробітників сербського президента писали, що підчас обіду Александр Вучич особисто буде подавати Сі Цзіньпінові сербські вина. Натомість у концертній програмі гості з далеких країв зможуть насолодитися виконанням сербських пісень «Моя батьківщина і я» та «Прекрасні квіти жасмину», які прозвучать китайською мовою. Напередодні візиту на Твіттері Вучич написав, зокрема таке: «З нетерпінням чекаємо візиту президента Сі, впевнені, що наша гостинність продемонструє, наскільки Сербія цінує партнерство з цією великою країною». Однак мені оці обслуговування при столі, пританцьовування біля літака й виспівування зрозумілою гостеві мовою пісень аборигенів нагадує швидше поведінку лакея перед паном, аніж взаємини між рівноправними партнерами.
Зрештою, про рівноправність і не йдеться. Сербія мала і бідна країна-ізгой на своєму континенті. Ніхто з сусідів її не любить і не поважає; НАТО її «тримає в шорах», аби не брязкала зброєю; ЄС ставить вимоги, яких вона насправді не годна подолати; сильний і великий російський брат виявився не достатньо сильним, а великі у нього в основному проблеми. Що ж залишається нещасному сербському режимові, як не співпраця з іншим великим і сильним «другом», хоч і не словʼянсько-православним «братом». А ця співпраця має таки свої позитиви і приносить Сербії цілком вимірні користі.
КНР реалізує у Сербії низку великих інфраструктурних проектів, як то – розбудова залізниці і автобанів, зведення національного стадіону, реконструкція теплоелектростанцій. Китайські фірми є співвласниками важливих сербських підприємств, зокрема рудника міді і золота, а у найбільших містах країни відкрилися супермаркети з китайськими товарами. От і цього разу китайський лідер приїхав не з порожніми руками, а привіз з собою коло чотирьох сотень представників політичного й економічного сектору Китаю. В присутності лідерів обох країн у Белграді було підписано три десятки двосторонніх договорів про співпрацю, що на думку Сі свідчить про «високоякісну співпрацю в рамках ініціативи Пояс і шлях». Крім цього лідер китайських комуністів анонсував підтримку для 50 молодих вчених із Сербії та запросив 300 сербських студентів на навчання до Китаю.
На прес-конференції Сі Цзіньпін так підсумував результати свого візиту до Белграду: «Сьогодні Сербія стала першою європейською країною, у якій ми збудуємо “спільноту зі спільним майбутнім”. Александер Вучич у свою чергу заявив, що «Договір про вільну торгівлю з Китаєм «гарантує майбутнє» Сербії, оскільки упродовж наступних пʼяти і десяти років майже 95% вона зможе експортувати своїх товарів до Китаю без будь-яких тарифів і поборів».
З усього цього не може не виникнути кілька запитань. Наприклад: якщо Сербія будуватиме «спільне майбутнє» з Китаєм, з усіма вищенаведеними нюансами, то чи може вона залишатися кандидатом в члени ЄС, з яким веде переговори про умови членства? Або ж – якщо протистояння Заходу і Китаю перейде в «гарячу» фазу, то на чиєму боці буде Белград? Варто звернути увагу й на терміни, які озвучує нинішній сербський президент: «пʼять-десять років» – це термін, який він ще планує протриматись при владі, а далі – «хоч трава не рости»?
Треба ж розуміти, що Китай, на відміну від сентиментального російського брата сербів, не платить за любов і відданість. Натомість за кожну, навіть скромну послугу, виставляє зовсім навіть нескромний рахунок. Згідно з китаєцентричною філософією, яку безсумнівно сповідує нинішній комуністичний імператор Сі, у центрі всесвіту Піднебесної знаходиться імператор – Син Неба, за ним придворні – «внутрішні слуги», і регіональні чиновники – «зовнішні слуги». Після них йдуть «окультурені варвари», країни-данники. Завданням імператора є зберігання миру у Піднебесній шляхом поширення китайської системи цінностей у середовище варварів. Остаточна мета тотальна китаєзація. Ця мета розглядається як благо, бо надає варварським народам і державам доступ до досягнень китайської цивілізації.
Отже, скільки б кліка Вучича не підтанцьовували перед Сі, скільки б не підливала йому вина і виспівувала словʼянських пісень китайською, все-одно залишиться тільки прислугою з кола окультурених варварів.
Із Белграда задоволений Сі, звичайно ж в ескорті сербських військових літаків, полетів до Будапешту. Там теж є сумнівні спільні інфраструктурні проекти, але, принаймні, на аеродромі обійшлося без підтанцьовок та угорсько-китайських співів.
