Абсолютний вірус

Абсолютний вірус
Усе, що буде викладено нижче, не має нічого спільного з конспірологією. Це лише міркування збентеженого гуманітарія, який от уже півтора року спостерігає глобальну пандемію й раз у раз дивується тому, як заяви й експертні висновки професійних вірусологів, епідеміологів та інших білих (зелених) халатів у серпні 2021-го відрізняються від заяв і прогнозів, висловлених тими самими вченими добродіями у лютому-березні 2020-го.

Цей збентежений гуманітарій, звісно, свідомий того, що наука під час зіткнення з невідомим не відразу знаходить правильні й вичерпні відповіді. Однак ми всі бачимо, що в деяких випадках пошук істини скромно стоїть у кутку, коли на авансцені змагаються між собою спекуляції на штиб знаменитого відкритого листа Пітера Дасзака (лютий 2020 року), що, як зараз здається, сформував першу хвилю медійного мейнстриму “про коронавірус”.

Отже, перше, що спадає на думку, коли аналізуєш розвиток ситуації з пандемією, це специфіка еволюції вірусу SARS-CoV-2. За півтора року він збільшив контагіозність (здатність до зараження) більш як у 3-4 рази й, на думку більшості спеціалістів, на цьому не зупиниться. За контагіозністю нові штами SARS-CoV-2 неухильно наближаються до вірусу кору, одного з найзаразніших зі знайомих нам.

Речники ВООЗ стверджують, що штам “Дельта” всього за 4 тижні (!) витісняє з регіону варіант “Альфа”, який ще навесні був чемпіоном контагіозності.  Подейкують, що така динаміка самовдосконалення вірусного патогену безпрецедентна. З іншого боку, нас переконують, що й теперішня пандемія за масштабами глобалізації не має аналогів. Останнє твердження, м’яко кажучи, не зовсім правдиве. Один із попередників SARS-CoV-2, а якщо точніше – його дуже-дуже близький родич, відомий як MERS-CoV, з’явився на Близькому Сході у 2012 р., не на жарт налякав туристичних операторів, мав у перспективі глобальне поле розповсюдження. Проте за дев’ять років, що минули відтоді, майже не змінив своєї контагіозності, залишаючись, на щастя, малозаразним.

Якщо ж заглянути до більш віддаленого минулого, то можна, наприклад, згадати пандемію коронавірусу людини OC43 у 1889-1890 рр., більш відому як “азійський грип”. OC43 понад рік і доволі швидко розповсюджувався вздовж континентальних залізниць Європи та Азії, відправив на той світ більш як мільйон людей і геть спустошив Ферганську долину, а відтак швидко мутував у звичайну застуду, як до нього мутували ще три коронавіруси, що здатні передаватися від людини до людини. Вони потрапили до людської популяції впродовж останніх п’яти століть, і нині саме ця “коронована” трійця разом з OC43 відповідальна ледь не за кожне четверте гостре респіраторне запалення, що фіксується на планеті.

Вірус грипу – який тепер, на тлі дворічної пандемії, здається декому ледь не домашньою “тваринкою” – також, як ми добре знаємо, здатний до швидких змін, до утворень нових штамів. Але він і приблизно не демонструє таких успіхів у збільшенні контагіозності. З цього погляду сучасний грип є не більш заразним за “іспанку” столітньої давності.

Ми, зрозуміло, поки що втішаємося тим, що, озброюючись усе новими й новими інструментами для проникнення в людські клітини, SARS-CoV-2 не збільшує своєї смертоносності. Тут йому ще космічно далеко до “верблюжого” MERS-CoV, що вбиває від 30% до 50% інфікованих.

Проте все це, як не крути, “поки що”. SARS-CoV-2 щоденно вражає мільйони людей, перетворюючи їх на свої інкубатори. І в кожному щогодини відбуваються тисячі мутацій. І дарма, що більшість із них ні до чого не призводить. Самі масштаби пандемії статистично забезпечують вірусові SARS-CoV-2 безмежне поле для “відсортовування” ефективних модифікацій себе самого. Застосовуючи слово “ефективні”, я маю на увазі не лише здатність до проникнення вірусу в людський організм. Приклад його “верблюжого” родича демонструє, що коронавіруси можуть бути не менш смертоносними, аніж чума та віспа.

Вірусологи знов-таки заспокоюють нас. Кажуть, що вірусу “не вигідно” набувати більшої смертоносності. Що йому для розмноження та розповсюдження потрібні живі носії. Що зменшення людської популяції не в його інтересах. Звісно, логіка в цьому є. Але не варто забувати, що SARS-CoV-2 перебуває в унікальній ситуації. Ще два роки тому ця форма життя локально циркулювала в тілах кількох тисяч кажанів, що мешкали в закинутій шахті (або ж, як варіант – кількох десятків у військовій лабораторії). А тепер вона переможно крокує крізь сотні мільйонів людських організмів, що мешкають у різних кліматичних зонах, живуть різним життям і мають строкату “біохімію”.

У ситуації “вибухового розширення зони мешкання”, стресовій і екстремальній, кожна форма життя тяжіє до уніфікації процесів зустрічі та стосунків зі своїм носієм. Гарантована смерть носія (інфікованої людини) є одним із варіантів такої уніфікації. Зрозуміло, що вірус не обов’язково вибере саме його. Але така небезпека є.

Якщо згадати “чорну смерть”, то чумна бактерія Yersinia pestis, яку знайшли в тілі древнього мисливця-збирача, що жив 5300 років тому на Півночі Латвії, була набагато менш смертоносною й контагіозною, аніж той патоген, який спричинив знамениті пандемії VI і XIV століть. Мисливець, до речі, помер не від чуми. Відомо ще декілька викопних тіл епохи енеоліту, у яких знайдена чумна бактерія. Ті люди також померли не від чуми. Це, серед іншого, означає, що та форма життя, яку ми називаємо тюркським словом “чума”, циркулюючи в природному середовищі, різко збільшила свою смертоносність.

Якщо припустити, що еволюція SARS-CoV-2 рушить шляхом чуми, то є ймовірність, що ця подорож не триватиме кілька тисячоліть. Уже за кілька років людство може зустрітися з абсолютним вірусом, неймовірно контагіозним і смертоносним. Звісно, ми не приречені на такий сценарій. Його ймовірність не перевищує кількох відсотків. Автор щиро сподівається, що абсолютний вірус не перелізе зі сторінок апокаліпсичної фантастики до нашої реальності. Як сподівався у 2003 році, що спалах SARS-CoV-1 не матиме наслідків у майбутньому.

Мудрість полягає в тому, щоби за всіх сподівань готуватися до найгіршого. До можливої появи абсолютного вірусу. У якому поєднаються (чи у якому навмисно поєднають) три складники: 100% контагіозність, 100% смертоносність і здатність до безупинного процесу модифікації, спрямованої на подолання колективного спротиву людства як складної життєвої форми, спроможної розробляти вакцини й ліки.

З цього боку вакцинація і всебічний розвиток індустрії вакцин є не просто бажаними процесами, але єдино рятівними. З погляду проблеми абсолютного вірусу майбутній представник виду Homo sapiens sapiens мислиться виключно як Homo sapiens vaccinated – людина розумна вакцинована. А ті чипи, що ними лякають незрячих гречкосіїв сучасні конспірологи, у майбутньому перетворяться на звичну рутину – заздалегідь (від самого народження?) введені до людського організму мікроскопічні вмістилища оперативних і резервних вакцин.

“А що ж буде тоді зі свободою вибору?” – питають в автора. На що автор змушений відповісти: “Абсолютний вірус заперечує свободу вибору”. Може, так і було задумано?

1 Comment

  • Ян Дацюк , Серпень 5, 2021 @ 9:37 am

    Цікава стаття. Є декілька зауважень для покращення:
    1. “За півтора року він збільшив контагіозність (здатність до зараження) більш як у 3-4 рази” А чому не у 2 рази, чому не у 5-6 разів?… Хотілося б мати посилання на розрахунки, зрозуміло що точних цифр немає, але хоча б для якоїсь країни/регіону за певний період.
    2. “Кажуть, що вірусу “не вигідно” набувати більшої смертоносності. Що йому для розмноження та розповсюдження потрібні живі носії. Що зменшення людської популяції не в його інтересах…” Логіки у вірусу взагалі нема. Існує лише імовірність. І чим більше мутацій – тим більше імовірностей будь-якого розвитку подій. Частково згодний з автором, що цитоване твердження хибне, але і висновок, до якого дійшов автор – на мою думку може бути більш влучним.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Земляне лоно Вежа зі слонової кістки