Асоціації й паралелі із сьогоденням на екрані

Щороку світова кіноіндустрія продукує чимало стрічок і серіалів. Деякі фільми, що їх важко означити “подіями” в царині кіномистецтва, несподівано набувають особливої актуальності. Буває, глядачі помічають у якомусь із героїв цих картин знайомі риси публічної особи. 

Так сталося, наприклад, із сатиричною стрічкою-катастрофою “Не дивися вгору” (2021, реж. Адам Маккей), де персонажем другого плану є мільярдер і засновник потужної компанії новітніх технологій Пітер Ішервелла. Уважні глядачі одразу розпізнали в ньому натяк на Ілона Маска, якого на момент виходу стрічки багато хто вважав новим генієм людства, світочем прогресу та провісником світлого майбутнього. Нині ж його вчинки та висловлювання мають достоту такий вигляд, як і в самозакоханого та самовпевненого персонажа “Не дивися вгору”.

Поза сумнівами, асоціації із нинішнім часом спрацьовують передусім завдяки сенсам, що їх закладають автори. Але, схоже, часом вони й самі не можуть передбачити, якими суголосними сьогоденню можуть стати їхні творіння. Особливо зважаючи на те, що процес виробництва ігрового фільму від задуму до виходу на екрани триває не один рік.

Згадаймо хоча б картину “Мюнхен. На порозі війни” (реж. Крістіан Швохов), політичну драму, в основу якої покладені як історичні, так і вигадані події. За збігом стрічка вийшла трохи більш як за місяць до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, гарячої фази нової війни на теренах Європи. Варто пригадати напружену і тривожну атмосферу, концентрацію великої кількості російських військ на кордонах з Україною. Тоді багато світових політиків воліли вважати це “військовими навчаннями” або засобом шантажу путінського режиму. Багато хто справді сприймав стрічку “Мюнхен. На порозі війни” як попередження, але ніхто не міг уявити, що фільм виявиться передбаченням.

Аж занадто насиченою страхітливими передбаченнями виявилася і нова британсько-американська картина “Голда”. Стрічка оповідає про війну на Близькому Сході, що відбулася пів століття тому, і знята за сторінками біографії уродженки Києва, прем’єр-міністрки Ізраїлю кінця 1960-х — початку 1970-х років Голди Меїр.

Дія фільму значною мірою розгортається у 1973-му. 6 жовтня того року війська Єгипту та Сирії одночасно з двох боків розпочали військові дії проти Ізраїлю. Сталося це на єврейське свято Йом Кіпур, в історію ці події увійшли під назвою Війна Судного дня. Лише за  шість років до того, в 1967-му, відбулася Шестиденна війна, у якій Ізраїль переміг коаліцію Єгипту, Сирії та Йорданії.

У 1973-му Голда Меїр була прем’єр-міністркою, мала авторитет і повагу. Однак вторгнення заскочило уряд зненацька, розвідка не змогла здобути інформацію про початок бойових дій, армія теж виявилася неготовою. Ціною неймовірних зусиль і втрат Ізраїлю все ж вдалося здобути перемогу, однак суттєва частина ізраїльтян вважала Меїр винною в поразках перших днів війни, тож вона була змушена піти з посади.

Режисер фільму “Голда” Гай Наттів в одному з інтерв’ю розповів, що взятися за цю історію його спонукали передусім спогади дитинства. Він народився в Ізраїлі в травні 1973-го, батько воював на Війні Судного дня, мати з немовлям переховувалася в бомбосховищі. Гай зростав на історіях про цю війну й задум фільму базувався не лише на його бажанні зняти фільм про суперечливу постать Голди Меїр. Режисер був переконаний, що та війна стала для Ізраїлю останньою і таке не може повторитися.

Прем’єра картини відбулася на “Берлінале” 20 лютого 2023 року, в американський прокат вийшла 25 серпня, а в британський — 6 жовтня, саме на п’ятдесяту річницю від початку Війни Судного дня. Звісно, режисер і уявити не міг, що наступного дня ХАМАС розгорне нову війну й що початок її припаде, як і пів століття тому, на релігійне єврейське свято, тільки вже на Сукот.

Як і тоді, в 1973-му, масовані й добре підготовлені атаки ХАМАСу стали цілковитою несподіванкою для розвідки та армії Ізраїлю. Влада не змогла запобігти захопленню військових об’єктів і кібуців, загибелі великої кількості цивільних. Нещодавно було оприлюднене відверте зізнання ЦАХАЛу, у якому зазначено, що військові не впоралися з гарантуванням безпеки країни і її громадян.

Нині, уже за тиждень від початку бойових дій, з’явилися і результати опитувань, за якими переважна частина ізраїльських громадян покладає відповідальність за провал на уряд Беньяміна Нетаньягу. Можемо прогнозувати, що, як і після Війни Судного дня, відбудеться розслідування і прем’єр-міністру доведеться відповісти за трагічні помилки та прорахунки уряду, які призвели до ще більшої, ніж у 1973 році, кількості жертв.

У стрічці йдеться також і про участь СРСР у подіях на Близькому Сході. Нині паралель із Росією, правонаступницею Радянського Союзу, більш ніж очевидна. У Війні Судного дня СРСР активно підтримував арабські країни грошима та зброєю. Крім цього, радянські військові інструктори та радники готували єгипетських і сирійських військових. Був навіть момент, коли Радянський Союз уже збирався безпосередньо взяти участь у війні, численний десант перебував у повній бойовій готовності. Тоді американській дипломатії вдалося цьому запобігти. Однак, схоже, радянські військові все ж брали участь у Війні Судного дня не лише як радники, бо в складі радянського контингенту були втрати. Але докладна інформація про участь СРСР у тій війні все ще засекречена.

Причетність Росії до нинішніх кривавих подій і її зв’язок із терористами теж не викликає сумнівів. Згадаймо хоча б приязне прийняття лідерів ХАМАСу в Кремлі чи вчитаймося в зміст і тон офіційних російських заяв щодо атак на Ізраїль. Уже є підозри про те, що РФ фінансово підтримує ХАМАС і постачає організації зброю. У ЗМІ також з’являються повідомлення про причетність “вагнерівців” до тренувань бойовиків ХАМАСу та до планування й організації військових операцій із застосуванням безпілотників і парапланів. Бачимо чимало спільного й між терором у Бучі чи Ізюмі та звірствами хамасівців у захоплених ними кібуцах.

Привертає увагу й ще один факт: напад на Ізраїль відбувся якраз на день народження Володимира Путіна. Уже неодноразово зазначали про схильність їхнього режиму до “символічних” дат. Навряд чи такі паралелі та асоціації тішать творців цих стрічок, а глядачів, особливо в Україні та Ізраїлі, — і поготів. І, напевно, усі хочуть, щоб події, відтворені на екрані, сприймалися виключно як історія або хоча б як вигадки авторів.