By 
Weltanschauung — це німецьке слово, яке часом перекладають як “світогляд” або “світосприйняття”, але часто залишають і без перекладу. Weltanschauung — це всеосяжна концепція (теорія) світу та місця людини в ньому, інтелектуальний конструкт, який надає як єдиний метод аналізу, так і набір розв’язань проблем буття.
Концепція Weltanschauung відіграла важливу роль у розвитку психоаналізу, критичної теорії та герменевтики ХІХ-XX століть і тісно пов’язана з творчістю Вільгельма Дільтея, який хотів дати гуманітарним наукам те, що Іммануїл Кант дав природничим. Кант у своїй “Критиці чистого розуму” (1781) встановив можливість об’єктивного й достовірного знання для природничих наук (Naturwissenschaft), а Дільтей мав намір сформувати критику розуму від імені історичних наук про людину або наук про культуру (Geisteswissenschaft).
Для Дільтея метою природничих наук було причинно-наслідкове пояснення, тоді як гуманітарних — досягнення розуміння через інтерпретацію. Кожна інтерпретація, на його думку, відбувається в межах ширшого розуміння світу (тобто Weltanschauung, світогляду), яке саме собою є історично зумовленим. Тож інтерпретатори людської історії та культури мають визнати свою зануреність у конкретну історичну ситуацію та традицію і в цьому процесі примиритися з обмеженістю своєї перспективи. Іронія історичних висновків Дільтея полягає в тому, що вони підривають його початкову мету — встановити універсальну обґрунтованість суджень у гуманітарних науках.
На думку Зигмунда Фройда, психоаналіз був останнім внеском у критику ненаукового світогляду (наприклад, простежуючи походження релігії через збереження бажань і потреб дитинства в зрілому віці). Поява наукового світогляду мала б розв’язати парадокс, залишений Дільтеєм, — це мав бути історично зумовлений погляд на світ, але оскільки він представляв кінцеву точку або кінець людського пізнання, він міг дати об’єктивне й певне знання для всіх видів людської діяльності й починань.
Але німці не були б німцями, якби не вигадували все нові неологізми на пояснення того, що важко пояснити. Справу Дільтея продовжував великий Едмунд Гуссерль, а після нього прийшов сумнозвісний, але і знаменитий Мартін Гайдеґґер. Він наголошував на скінченності будь-якої історичної та культурної інтерпретації через аісторичні свідчення. Для Гайдеґґера герменевтика як теорія і практика інтерпретації (а саме це найбільше турбувало Дільтея) повинна залишатися в курсі різних світоглядів (Weltanschauung), що діють у певних історичних контекстах. Пізнати об’єкт можна лише зсередини свого особливого, історично зумовленого світогляду або за посередництвом того, що Гайдеґґер назве Weltbild, себто картиною світу. Отож тут Дільтеєвий “світогляд” перетворився на Гайдеґґерову “картину світу”. Як інтерпретатори навколишнього світу, люди завжди перебувають у межах певної мови та культури. Люди не можуть винести за дужки припущення свого Weltanschauung, щоб пояснити реальність; насправді ці припущення стають частиною самого існування, яке вимагає пояснення.
Weltbild, звичайно, є складнішим поняттям, ніж його докладний переклад — “картина світу”. Це щось ближче до “світосприйняття” та “світотворення”, тобто пізнання світу за допомогою специфічних засобів рідної мови в певній мовній спільноті; це й уявлення про світ, і спосіб мислення. Це слово також любив Людвіг Вітгенштайн, який ототожнював “картину світу” із “моделлю світу”, своєрідною моделлюреальності, тобто сукупністю фактів і ситуацій, виражених мовою, яка зображає не тільки те, що реально існує, але й уявне. Weltbild розглядається як система образів (буквально уявних картинок), яка є історично умовною, і формується під час сприйняття людиною реальності. Суттєвими складниками цієї системи є сприйняття світу, світогляд і світовідчуття, інакше кажучи — Weltanschauung. Про свій термін Weltbild Гайдеґґер любив мислити у часто цитованому формулюванні “wir sind über etwas im bilde” — “ми знаємо дещо чи про дещо, ми в курсі, про що йдеться”. Світ для сучасної людини постає лише у формі репрезентації, він втратив таємницю — перетворився на образ. Для людей минулого не існувало Weltbild, і світ вони сприймали не як “задуманий образ”, а радше як “отриманий образ”, даний Богом.
Але до чого я це все веду… Німці із їхніми “складними словами” нещодавно відвідали Ізраїль і виразили повну підтримку цій державі, яка віддавна веде суперечливу політику в тамтешньому вибуховому регіоні. Ми всі бачили, як терористична організація ХАМАС напала на мирних мешканців Ізраїлю (ну, і не лише на мирних), через що німецький канцлер і відвідав цю країну. До речі, чинного президента України, який виразив підтримку прем’єру Нетаньяху чинно відшили — зараз в Ізраїль ідуть ті, хто має і вміє питання розв’язувати, а не “розбовтувати” говорінням. Цивілізований світ став на бік Ізраїлю, а от “нецивілізований” постійно нагадує про “колоніальні злочини” цієї країни, що посилилися на тлі наростального “расистського ставлення” Заходу до палестинців як до “терористів” (це я цитую Махеда Абусалама із сайту The New Arab). Арабські голоси (що їх добре чують і розуміють представники так званого Глобального Півдня, до яких марно намагаються достукатися українці) кричать на увесь світ: “А як саме мають поводитися пригноблені та колонізовані? Співати пісні й водити хороводи, як білоруси Лукашенка? Згадайте Майдан — це хіба була мирна маніфестація?”
Якщо дотримуватися Weltanschauung, що визначається “білим великодержавницьким” європоцентристським Weltbild, то палестинці мають просто сидіти й терпіти все насильство, яке чиниться проти них: етнічні чистки, ув’язнення, блокаду, крадіжку землі та ресурсів. Світоглядна рамка західного світу каже, що араби не хочуть домовлятися, а Weltanschauung палестинців наголошує (словами європейців), що їх ґвалтують і просять із цим змиритися.
Коли читаєш тексти арабських журналістів, блогерів чи полемістів, то часто згадується радянський публіцист Ярослав Галан чи сучасний імператор Владімір пєрвий. Це не народ Гази розпочав цикл насилля, кажуть вони, — це євреї, які роками нас бомблять (чуєте аргументи про розбомблений Донбас?). Це не ми напали — ми лише захищаємося від колоніального тиску (останнього разу в Китаї Путін повторив свою мантру про те, що війну в Україні почав колективний “білий” великодержавницький Захід ще 2013 року, а він лише захищається і намагається спинити війну). Слова “імперія”, “колоніалізм”, “геноцид”, “етнічні чистки”, “самозахист”, “боротьба за свободу”, “расизм”, “дегуманізація”, “право на життя” та багато інших, що стали осердям західного Weltanschauung, летять як палестинські ракети в сторону цивілізованого Weltbild, що твердить: “Зло має бути покараним!”
Згаданий мною Махед каже про лицемірство в ситуації, коли всі відмовляють у праві на самозахист палестинцям, наголошуючи, що від початку російського вторгнення в Україну Захід надавав Україні широку військову підтримку, захищаючи право її народу на опір. “Де універсальні закони?” —питають араби. З цього протистояння виразно кепкує імператор Владімір. Дільтеєва інтерпретація реальності, що проростає з Weltanschauung, знову і знову нагадує нам, що сучасність керується Weltbild, себто задуманим образом. І боротьба за цей образ актуальна як ніколи.
