By Із другої спроби бюджетний комітет підтримав рішення Уряду щодо розподілу коштів на державну підтримку тваринництва. Що спадає на очі?
Із 4 млрд бюджетних гривень 2,3 млрд (майже 60%) спрямовано на часткову компенсацію вартості будівництва тваринницьких комплексів, ферм, підприємств із переробки сільгосппродукції чи кредитів на ці цілі. Перекладу це на зрозумілу мову.
Хтось збудував підприємство, а потім витрати на це будівництво компенсують інші. Хороший бізнес. Гроші бюджетні, а створене за них майно – приватне.
На жаль, мужності повернути без підтримки рішення Уряду народним обранцям вистачило тільки на одне засідання. За тиждень вона вивітрилась, бо тільки третина не підтримала такий спосіб фінансування тваринництва чи, правильніше кажучи, примноження чиїхось статків. Однак народні обранці ощасливили нас ще одним сюрпризом, схваливши у першому читанні поширення подібної практики на інші сектори (законопроект №8125). Що вже там розмінюватися лише на аграрні. Гуляти так гуляти! Дайош масштабну концесіацію України!
Можливо, концесію застосовують для залучення приватних коштів, щоб вирішити якісь суспільні проблеми? Це не про нас, адже проект закону “Про концесії” навпаки передбачає надання державної підтримки.
Концесійний дух змін до законодавства зашкалює. Ну що там якісь буржуйські вигадки про конкурси, змагальність, прозорість. Передати майно в концесію можна без конкурсу, за результатами прямих переговорів. Скажете, що обули кращі претенденти? Ну й кажіть собі на здоров’я.
Хоче хтось узяти державне майно в оренду без плати чи за символічну плату? Дорога відкрита. Оформляєте без конкурсу концесію, а потім передаєте концесійне майно в оренду. Закон це дозволяє. Сподобалась комусь державна земельна ділянка? Руку допомоги вам пропонує закон. Укладається концесійний договір і право користування негайно переходить приватному партнерові. Простіше не буває. Не дуже втішайтесь, якщо у вас приватна земля. Бо її можна відібрати у позасудовому порядку. Єдине, що можна оскаржити в суді, – це плату за відібрану землю, ринкову ціну якої закон доручає встановити експертам.
Палкий привіт шле закон борцям із приватизацією. А для чого вона взагалі, коли можна приватизувати доходи, не заплативши за об’єкт нічого. І хай він століттями залишається у державній власності. Та ще й доплатити за це можуть (державна підтримка). Приватизувати можна навіть доходи об’єктів, що заборонені до приватизації, передавши їх в концесію.
Та й реальному привласненню відкрили дорогу. І без будь-яких конкурсів, аукціонів. Зміни до закону про іпотеку передбачають, що приватний партнер може передати речові права на об’єкт в іпотеку (заставу), а стягнення на такий предмет іпотеки здійснюється в порядку позасудового врегулювання без застосування процедури публічних торгів та відповідним переходом речових прав на майно. За наявності такої норми знущанням і насмішкою виглядає вимога щодо повернення майна після закінчення терміну концесії. Тримач заставного майна не несе відповідальності за державне майно, передане у концесію. І через 50 років (граничний строк концесії) за таких концесійно-іпотечних оборудок від державного майна може не залишитись геть нічого.
Хочете уникнути екологічного аудиту? Вам туди, в концесію. Там можна і без нього. А оцінку впливу на довкілля концесіонера робить, на відміну від інших, сам концесіонер. І валютні правила для нього інші. І навіть закони, як кажуть, для них неписані.
Концесія як інструмент вирішення суспільних потреб у версії закону робить нас із вами своїми заручниками. Зусиль кількох десятків депутатів було явно недостатньо, щоб стримати унікальну єдність думок, помислів і дій народних обранців. Схожу згуртованість більшості і опозиції парламент демонстрував при прийнятті сумнозвісного закону про закупівлі з його унікальним винаходом – тендерною палатою.
