By Колись, сумуючи за нереалізованою державністю, ми домовилися вважати державою групу чиновників і політиків, попри ступінь їхньої некомпетентності. Ми домовилися вважати історичне лайно скарбами минулого. Ми домовилися, що народ у нас мудрий і працьовитий. Ми домовилися не називати війну війною, а зрадників зрадниками. Ми домовилися, що можуть бути революції без завершення, герої без перемог і перемоги без здобутків.
Наш електорат, щасливо розділений між між трьома першими номерами у рейтингах, щиро вірить, що домовленості (принаймні найповажніші з них) ґрунтуються на чомусь намацальному, сповненому незмінності й самобутності. На чомусь, подібному до землі, води або ж гірського каміння.
Коли пояснюєш, що вони базуються виключно на інших, попередніх домовленостях, а ті, зі свого боку, на ще попередніших і так далі, електорат починає впадати в нерви. Люди думають, що їх дурять. Вони думають, що хтось навмисно вибиває ґрунт з-під їхніх ніг. Що навколо знову таємна змова, “зрада”та підрив цінностей.
Адже їх, сарак, недобрі та корисливі люди переконали, що під ногами ціла купа того “ґрунту”. Що в еру кочових смислів та плинних означень ми все ще “стоїмо на твердому фундаменті”. Тому електорат і далі злоститься. Заблукані поміж 40 кандидатами підвищують голос, беруться за вила й питають: “Але ж були, були ті титани, ті велетні духу, з котрих усе почалося?”
Пояснюю заблуканим: велетні і титани були, проте насправді все починалося (й починається) на цвинтарях. На банальних кладовищах. Біля свіжої могили збираються спекулянти і домовляються. Вирішують, чи вигідно проголошувати щойно померлого титаном, чи ні. Чи не вийде їм, бува, з цього збиток, або ж і повний “титанік”. Спекулянти довго й напружено сперечаються, розподіляють ролі, й лише після того виходять до людей з плачами та риданнями: “Громадо! Ми втратили титана (варіанти: пророка, генія, героя, подвижника)!”
Поки титан живий, вони й пальцем не ворухнуть задля нього. Але на цвинтарі вони всі запишуться йому в друзі, учні та послідовники. Себто вони домовляться, й почнеться культ. “Втаємничені”підходитимуть до простих смертних та шепотітимуть у вухо координати тих кишень, куди треба заносити грошву.
Подейкують, що понад півтори сотні людей стверджувало або натякало, що саме вони стояли при одрі Шептицького, коли той відходив до Бога. Насправді ж, свідчать історики, владика залишив сей світ майже на самоті. І де були тисячі посмертних шанувальників Франка, коли той повільно вмирав у брудному ліжку? Зайві питання. Так само, як і безнадійні спроби вирахувати всіх тих ближніх і дальніх, хто заробляє на культі померлої величі.
Також варто подумати про тих подвижників, щодо яких свого часу не домовилися “цвинтарні дипломати”. Про тих, котрих побоялися проголосити титанами і геніями. Про тих, які й після фізичної смерті лякали спекулянтів своєю могутністю та енергією. Їхніх імен ми не знайдемо на полі домовленостей, бо поле прагне не дикої, а зручної сили. А ще краще, якщо та сила буде сентиментально оформленою віночками та портретами з могильних плит.
Усе вище викладене стосується й нинішнього булькання передвиборного казана. Люди думають, що вони голосують за кандидатів. Насправді вони голосують за пакети домовленостей. І кожний з претендентів на трон є лише “обгорткою”цього пакета. Якщо їх розгорнути, ми побачимо однотипні договори місцевих фінансових груп із глобальними корпоративними центрами.
До речі, для розчарованих і зневірених є й блага звістка: поле домовленостей не таке тверде, як іноді здається. Насправді протоколи вселенських угод ефемерніші за порожнечу.
Епоха домінування постправди змушує зраджувати стомлені використанням домовленості та мігрувати на поля інших угод і компромісів. Адже у світі, де все продається і купується, домовленості давно перетворені на товар, до того ж недешевий. Для збагачення варто лише стати володарем (отже, й продавцем) товстих і масних домовленостей.
Хтось запитає: “А де на таке вчать?” Аби не спокушати малих світу сього правильною відповіддю, трішки (зовсім трішки) збрешу: “Такому вчать на базарі”.
Інші запитають: “Як уникнути цієї печалі?” Зовсім уникнути домовленостей не вийде. Але треба підходити до них без хрестоматійних ілюзій та хутірського сентименту. Треба читати повні тексти договорів (включно з суспільним), не лінуючись вичитувати те, що написане дрібним шрифтом. Треба не загортати в папірці, а казати малим світу сього правду.
Вони не діти, вони все зрозуміють. І навіть до тих, хто голосує за “картонних дурилок”, можна достукатися. І не з новими міфами, якими дехто намагається замінити архаїчні. Можна достукатися з жорстокою правдою. Адже серед всього кочового і договірного є те спільне, на що ми можемо опертися. Є наріжна правда Великого Архітектора Всесвіту.
Зрештою, як казав один з персонажів Дж. Р.Р. Толкіна: “Світло з темрявою місцями не мінялися”.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
