Час нагадати

Саме тепер, коли Світло померло у пащі зимового сонцестояння і відродилося, розрізавши гострими променями черево Пітьми, час говорити про невідворотність. Про те, що ми не приречені на повторення і вічне повернення старих сенсів.

Час нагадати, що наймудріший з бібліотекарів заповів нам: лише чотири історії ми будемо переповідати до скону цивілізації. Лише чотири з усіх повіданих та замислених. З усіх наявних та можливих. Ми будемо переповідати історію фортеці, яку захищають герої. І ще три вічні історії: про повернення на батьківщину, про пошук та про самогубство бога.

Час нагадати, що ми століттями блукаємо у цих чотирьох історіях, як між чотирьох дерев, що ми ніколи, до скону цивілізації, не зможемо втекти з їхнього лабіринту.

Час нагадати, що мрії про глобальну «демократію компетенції» нині впали в ціні, наче стара вакцина від ковіду. А над світом, як, врешті-решт, і передбачалося, піднеслися дві велетенські тіні: чорна Темрява нового тоталітаризму і сіра Тінь інтернет-демократії, опертої на психічні епідемії, на споживачів конспірології та на настрої вічно ображеного, обійденого, обібраного та приниженого натовпу.

Світ остаточно опинився у казці з поганим закінченням. Вже не один, а цілі два вовки заскочили Червону Шапочку за поїданням пиріжків з майбутнього.

Передбачалося, що свого часу бумери з іксерами передадуть мілінеалам і зумерам свої компетенції, банківські коди й ті імена старих богів, що відкривають доступ до підземних річок інформації. Свого часу бумери з іксерами так само отримали важелі рівноваги від своїх дідів і так-сяк ними оперували. Вони, звісно, загубили віру в прогрес (як їхні діди загубили віру в Спасителя), але щасливо замінили її вірою у хотдог, над яким ніколи не заходить Сонце. А їхні жерці зберегли вівтарі старих богів і старе золото тих богів, що забезпечило рівновагу аж до епохи криптовалют.

І все було б добре, якби не жадібність середньої ланки. Якби не захланність корпоративних щурів, яким все було мало. Середня ланка завжди підводила вищі касти. З часів незапам’ятних. Якби можна було спитати у фараона Мернептаха, як це він примудрився просрати імперію Рамсеса Другого, то він би сказав крізь сльози: «Середня ланка».

Через неї Червона Шапочка не донесла до лісового будиночка пиріжків з майбутнього. Червона Шапочка сіла собі на пеньок і почала хом’ячити пиріжок за пиріжком.

Міленіали і зумери не отримали банківських кодів.

І не отримають.

А без банківських кодів імена старих богів не переконують. Вони сильні, ці імена, але не переконують.

Мілінеали і зумери сильно ображені. Вони кисло дивляться у свої смартфони. Вони рахують пиріжки, що зникають у ненаситному череві Червоної Шапочки. Вони лівіють на очах і вже готові повірити, що Земля плоска. Розділення інформації на справжню та несправжню втратило актуальність. 

Еліти старого світу мали чітку дорожню карту: стежка, лісовий будиночок, ліжко, вовче черво, чудесне воскресіння плюс примноження пиріжків з м’ясною начинкою. Тепер тією дорожньою картою можна підтертися. Середня ланка от-от вдавиться останнім пиріжком і забила на стежки. Замість янголів Пост-постмодерну, котрі мали розрізати вовче черево, зі Сходу з’явилося неголене мурло і дихнуло перегаром на всю планету: «Можем повторить!».

Рівновага захиталася. Хранителі старого золота припали до кришталевих куль і не побачили в них нічого втішного. Нічого втішного аж до 2073 року. Середній ланці було наказано не вимахуватися і припинити жерти, але та лише глибше запхала зуби до останнього пиріжка.

Наслідки не забарилися.

Навколо лісового будиночка множаться війни. Якби Україна не встояла навесні двадцять другого, рівновага вже б впала і вилицюватий Хаос запанував би над трьома океанами. Завдяки українцям рівновага все ще тримається. Жерці старих богів ще мають сподівання на диво. Але з кожним тижнем сподівання слабшає.

Кажуть, що все вирішиться у найближчі два роки. Що до січня двадцять шостого або вовки з’їдять Червону Шапочку, або у лісовому будиночку прокинеться щось небуденне і з’їсть вовків. При тому ніхто не впевнений, що це небуденне зацікавиться відновленням рівноваги. Якщо воно чимось й зацікавиться, то лише старим золотом.

Чи буде воно добрим до міленіалів і зумерів?

Малоймовірно.

Хтось би сказав, що реальність контролює своїх контролерів, але це – пальцем у небо.

Ніхто не встигає за подіями. Навіть товариш Сі не встигає. «Еліти середньої ланки» мислять тими ж шаблонами, що й світове стадо лохів. Еліти не наважуються на вчинки. Еліти чекають від найнятих експертів, що ті придумають щось вартісне, щось рятівне. Щось таке, що дозволить фестивалити ще років десять. Придумають та спрямують його окремими каналами до правильних людей, які приймуть правильне рішення з правильними наслідками.

Але жоден експерт не доповість своїм хазяям, що все вартісне вмирає ще до того, як йому знаходять ім’я. Жоден експерт не визнає, що ігри з часом закінчилися тим, що час скинув з дошки фігури і залишив кімнату.

Мстиві старі боги дали Кісінджеру дожити до того дня, коли розсипалася збудована ним вежа з гівна і палок. Мстиві старі боги ще тримають в цій реальності Габермаса. Є підозра, що не дарма.

Тим часом не звужена до контрольованих потоків реальність стала неосяжною. І в ній все менше корпоративних таємниць. Таємниці з цієї реальності мандрують у голови хлопчиків та дівчаток, які довіряють ШІ більше, ніж татові з мамою.

Цим хлопцям і дівчатам просто байдуже. Для них імена богів – суцільна архаїка. Вони не вірять ані в ритуали, ані у той хотдог, над яким не заходить штучне сонце батьківського світу. Вони прагнуть простоти, комфорту і задоволень. Вони за те, щоби покращилася екологія, щоби слонам і котикам було що їсти. А ще вони хочуть стати богами у своїх віртуальних світах. Вони не полетять з Маском на Червону планету. Вони вже були там у якомусь фільмі, або у якійсь грі. Або у трансі. Або ж не були і не треба. Піцу і колу можна замовити в Інтернеті.

І не треба апелювати до переконань. Переконання можуть бути лише в тих, хто не може вибирати між реальностями. Якщо ви можете обирати собі реальність, то ваші переконання мертві. А те, що їх замінює, живе лише до моменту вимкнення гаджета.

Люди нового світу не будуть воювати.

Вони просто перейдуть до тієї реальності, де немає війни.

Виглядає на те, що зі всіх чотирьох історій залишиться тільки історія про самогубство безіменних богів. Без пошуку. Без повернення на батьківщину розуму.