Чи буде сніг?! Про новий польський фільм “Снігу більше не буде”

Чи буде сніг?! Про новий польський фільм “Снігу більше не буде”
Польща, наш найближчий сусід, має усталені кінематографічні традиції, чи не найпотужнішу кіноіндустрію в Східній Європі та чимало легендарних імен в історії свого кіно, відомих в усьому світі. Однак в останні роки польські стрічки рідко потрапляють в український прокат.

Бували й винятки: наприклад, в українських кінотеатрах виходила “Холодна війна” (2018) Павла Павліковського. Частково заповнити прогалину в інформації про кіно сусідів намагається Польський інститут у Києві, який регулярно організовує в різних містах України “Дні польського кіно”. Ось і цього року восени відбулися чергові покази, на яких, зокрема, транслювали нову картину Малгожати Шумовської “Снігу більше не буде”. Співрежисером, співавтором сценарію та оператором-постановником фільму є Міхал Енглерт, який зняв більшість її стрічок.

Схоже, що українські глядачі не надто знають ім’я Малгожати Шумовської, хіба лише шанувальники польського кіно. Проте режисерка вже давно є поважною представницею кіноіндустрії своєї країни, вона регулярно знімає ігрові та документальні картини, доволі часто – у копродукції з відомими європейськими кінокомпаніями.

Усі її стрічки мали резонанс на батьківщині. Найперше тому, що зроблені майстерно, а ще тому, що зазвичай зачіпають гострі теми. Наприклад, у картині “Професіоналки” (2001), знятій у Франції, з Жюльєт Бінош у головній ролі йдеться про студенток, які змушені займатися проституцією, і про респектабельних французьких чоловіків, які охоче користуються їхніми послугами. Головним героєм фільму “В ім’я…” (2013) є польський священник-гей, який справді вірує в Бога й багато робить для виховання важких підлітків, але повсякчас потрапляє в лабети спокуси. Дія знятого у Великій Британії фільму “Інший агнець” (2019) відбувається в закритій і жорстокій релігійній секті. Головний герой картини “Тіло” (2015) психологічно зломлений особистою втратою і звертається по допомогу до контактерки з потойбічним світом. У стрічці “Обличчя” (2018) йдеться про показову релігійність, забобони та упередженість у ставленні до інших.

Картини Малгожати Шумовської регулярно представляють Польщу на міжнародних кінофорумах і неодноразово здобували національні та закордонні нагороди: “Обличчя” – “Срібного ведмедя” Берлінського фестивалю 2018 року, “33 сцени з життя” (2008) – спеціальну відзнаку кінофестивалю в Локарно тощо.

Стрічка “Снігу більше не буде” була презентована на Венеційському кінофестивалі і здобула спеціальний приз, виборола кілька “Орлів” – нагород національної кінопремії, демонструвалася в програмах інших міжнародних кінофестивалів, а також була одним із претендентів на “Оскар” від Польщі.

У закордонних фільмах, зокрема й польських, уже давно згадуються українці. Хоча здебільшого вони постають емігрантами чи заробітчанами, однаково добре, що Україну ідентифікують як окрему державу, а не частину Росії. У польському кіно “українська тема” присутня не лише в контексті давньої чи порівняно недавньої історії. Наприклад, популярним у Польщі є серіал “Дівчата зі Львова”. Головний герой стрічки “Снігу більше не буде”, спокійний, приємний і врівноважений масажист Євген, також є емігрантом з України.

Події фільму переважно розгортаються в невеликому котеджному містечку, що, мабуть, розташоване десь біля Варшави. Однак у кількох епізодах фільму ми бачимо іншу столицю – район типових і сірих бетонних багатоповерхівок. В одній із квартир такого будинку мешкає Євген. Там він лише ночує, бо більшу частину дня проводить на роботі в котеджному містечку.

Мешканці цього поселення, які і є клієнтами Євгена, – люди не бідні, але й не надто багаті. Це представники порівняно заможної частини середнього класу, які можуть собі дозволити непоганий будинок чи бодай сеанси масажу. У фільмі це поселення та його мешканці сприймаються як невеликий герметичний світ, відокремлений шлагбаумом і будкою зі сторожем. В одному з польських видань, де писали про фільм, персонажів картини порівняли з образами Оноре де Бальзака. Доволі неочікувані паралелі, але точні, бо перед нами справді розгортається сучасна “людська комедія”. У фільмі змальовано певний зріз суспільства, його типових представників. Усі мешканці поселення заглиблені у власні проблеми, труднощі й переживання, вони мають свої таємниці, деякі з них відверто дивакуваті. До речі, одну з героїнь другого плану зіграла польська актриса Катаржина Фігура, яку глядачі можуть пам’ятати за одним із хітів Юліуша Махульського “Кінгсайз”.

У новій стрічці Малгожата Шумовська також залишається вірною собі, звертаючись до теми незвичайного в повсякденності. Головний герой Євген насправді є не просто пересічним масажистом, хай і вправним. Він наділений надзвичайними здібностями. Річ у тім, що Євген народився в Прип’яті в рік аварії на Чорнобильській АЕС. Ймовірно, це якось пов’язано з його даром: він володіє гіпнозом, здатний викликати в людей довіру і водночас їх заспокоїти, відвернути від турбот, внести дещицю гармонії і спокою в їхнє життя. Цікаво, що молодий британський актор Алек Утгофф, виконавець головної ролі, справді народився в 1986 році, але в Києві.

Затяті синефіли без зусиль помітять у стрічці паралелі з класичними фільмами. Найперше зі “Сталкером” (1979) Андрія Тарковського. Після аварії на ЧАЕС багато хто вважав цю картину пророцтвом, хоча вона була знята тоді, коли ще нічого не віщувало біди. Окрім того, в експозиції фільму “Снігу більше не буде” звучить вальс Дмитра Шостаковича, який нагадує про останню стрічку Стенлі Кубрика “Із широко заплющеними очима” і в такий спосіб наче  задає настрій, натякає на певну таємницю, загадковість подальших подій. У фіналі картини головний герой постає в образі ще одного знакового персонажа попкультури, але не будемо розкривати всі карти.

Водночас стрічка “Снігу більше не буде” зачіпає низку інших актуальних тем, які вже давно непокоять багатьох, як-от зміна клімату та наслідки глобального потепління. А ще це історія про самотність людини у великому місті. Як розповіла в одному з численних інтерв’ю Малгожата Шумовська: “Це фільм про потребу в духовності. Так чи інакше, але відчуйте, що настає нова ера: перехід від агресивного капіталізму й поступового руйнування нашої планети до все більшого усвідомлення, до чого це призводить, і раптової потреби заглибитися в себе”. Її слова доповнив і співавтор картини Міхал Енглерт: “Внаслідок цього люди зосереджуються лише на тому, як їх сприймають інші, і тому часто це сприйняття спотворюється, фільтрується, аби відповідати певній ситуації. У нашому фільмі ми хотіли зобразити самотність людини”.

Споглядаючи в середині грудня за вікном сірий і депресивний пейзаж, ми вже не перший рік переймаємося, чи буде сніг на свята. Здається, ніби все змінилося без вороття. Не дарма польський соціолог Зигмунт Бауман радив усвідомити те, що ми живемо в епоху “плинних часів”.

Можливо, відсутність снігу у фільмі – це сумне пророцтво від польських авторів, яке справдиться так само, як і передбачення Тарковського. Проте є маленький промінчик надії, адже в стрічці чимало гумору, тонкого й, можливо, для декого ледь помітного. Тож варто трохи заспокоїтись і вважати пророцтво жартом, хоч і сумним.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.