By 
У часи карантинної в’язниці в голову лізуть різні дурні думки та недоречні запитання, які не обов’язково матимуть чи можуть мати відповідь, але, думаю, це не так і важливо. Оскільки я з різних причин став причетним до групи людей, що називають себе істориками, то й питання в мене часто пов’язані з минулим. От нещодавно мені спала несподівана думка – чи є в сперматозоїда минуле? Оскільки питання було несподіване, то й виконувати завдання я вирішив нетипово: подумав поборсатися не лише в енциклопедіях, а й у текстах оповідачів історій.
Отож узяв я текст норвежця Лу Ерленда і надибав там на ось такі пасажі: “У Бонні в одній лабораторії встановлено триметровий металевий циліндр… Він має форму підводного човна і укладений у сталевий корпус, обплутаний проводами та оточений приладами. Це – атомний годинник, і нині це найточніший годинник на світі. За ним час вимірюється точніше, ніж за обертанням Землі. Така точність дивує… Для того, щоб компенсувати нерівномірність земного обертання, час від часу прийнято додавати зайву секунду. Востаннє одну секунду додали в червні 1994 року. А нам про це нічого і не сказали. Завдяки атомному годиннику секунда отримала нове визначення. Раніше під секундою розуміли 1/86400 доби, тепер же секунда – це 9.192.631.770 коливань атома цезію. Мені здається, це багато. Я не можу собі це уявити…”
Я теж не можу цього уявити. Колись мудрі люди сказали: є реальність фізична, яку можна виміряти (як-от час), а є психофізична, себто увесь цей бардак, що відбувається в моїй голові (теж час). Я легко можу визначити на око, скільки людей порушує карантин на площі Галицькій, але якщо їх буде понад п’ятнадцять, то мені вже треба буде рахувати більш прецизійно, а не на око. А все, що перевищує тисячу, стає для мене, та й для вас, нерозрізненним. Я не можу проконтролювати атоми цезію і змушений вірити на слово тим, хто вміє це робити, то ж я не знаю, що таке одна секунда.
Я продовжив читати: “На Сонці час рухається на дві мільярдних частки повільніше, ніж у нас. Це пов’язано з тяжінням, бо там воно сильніше. Я ось думав, що час – це час, а тяжіння – це тяжіння. Насправді все не так. Якщо розмістити один атомний годинник біля підніжжя Емпайр-стейт-білдінг у Нью-Йорку, а другий на даху будівлі, то кожен зможе сам переконатися, що верхній годинник йтиме швидше. Залишаючись внизу, можна за одне людське життя заощадити кілька тисячних часток секунди. А от той, хто сидітиме нагорі, буде трохи старішим, ніж ми”.
Це вже скидалося на неподобство: немає універсального часу, він залежить від тяжіння і маси. Доброю новиною є те, що все-таки час є, а якщо так, то він дозволяє мислити минуле. Але чи можна порівнювати коливання цезію із рухом чоловічої клітини? Усякі словники кажуть, що сперматозоїд – це чоловіча гамета, найменша клітина в тілі чоловіка, мета якої – донести до іншої клітини генетичну “інформацію”. І що важливо, вона рухається, тобто цей рух можна виміряти: деякі тексти кажуть, що це 0.1 мм в секунду або 30 см на годину. Я перевірити не можу, доводиться вірити. Можна лише порівняти, що доки цезій у Бонні робить понад дев’ять мільярдів коливань, наш рідний сперматозоїд пробігає малу частку міліметра. Важко уявити.
Не маючи жодного просвітлення, я вирішив послухати музику на YouTube. Там я “зустрів” Лорі Андерсон, яка у пісні “Марх 20” розповіла отаке про сперматозоїд: “Покоління за поколінням, ці маленькі створіння наполегливо жертвували собою, часто марно, для того щоб транспортувати базовий чоловічий генетичний код. Але звідки береться ця інформація? У них немає очей, немає вух. Але якимось чином деякі з них уже знають, що будуть лисими. Більше половини з них стануть жінками. Чотириста мільйонів живих істот, які знають точно лише одне – вони вуглецеві копії один одного в поході камікадзе, що вимірюється за годинниковою стрілкою. Дехто з вас, напевно, здивується, коли дізнається, що якщо сперматозоїд буде завбільшки з лосося, то він пропливе свою коротку подорож на швидкості 500 миль на годину. Якщо ж сперматозоїд буде завбільшки з кита, то він мандруватиме зі швидкістю 15000 миль на годину, або ж Маpx 20. А тепер уявіть, якщо хочете, сто мільйонів сліпих та розпачливих кашалотів, які відпливають від узбережжя Тихого океану Північної Америки, пливуть із швидкістю 15000 миль на годину (6805,8 м/с) і допливають до японського узбережжя усього за 45 хвилин. Як же їх зустрінуть? Чи вони усвідомлюють, що несуть інформацію, повідомлення-message? Чи вистачить місця для стількох мільйонів? Чи вони дізнаються, що їх послали з певною метою?”
Хоч картинка виглядає макабричною і художньо досконалою, я чомусь не повірив Лорі і згодом знайшов підтвердження одного американського професора про помилки в її обрахунках. Якби було правильним те, що вона каже (точніше співає), то наш звичайний сперматозоїд мав би досягнути мети за 10 секунд, а сперматозоїд-кит рухався б радше зі швидкістю людини з інвалідністю після операції, а не світла… Ну, і що це мені дає? Не знаю…
Я не вигадав нічого кращого, як порадитися із “Вікіпедією” щодо минулого. Отож вона каже, що з погляду класичної фізики минуле – це просто половина часової осі. Теорія відносності вносить до поняття минулого деяку поправку: тут розглядається так званий конус минулого – сукупність усіх подій, з яких можна досягти точки сучасного зі швидкістю, не більшою від швидкості світла. Події, які лежать за конусом минулого, не можуть вплинути на сучасне і тому минулим не вважаються. У масштабах Землі різниця між “класичним” і “релятивістським” минулим не перевищує 0,05 с, і тому нею зазвичай нехтують. Але в астрономії цей чинник враховується. Ще “Вікіпедія” поінформувала мене, що найважливішими властивостями минулого є: незмінність – те, що є минулим зараз, у майбутньому також буде належати до минулого, хоча вже не становитиме все минуле, і наші (суб’єктивні) знання про цю частину минулого можуть змінитися; а також одиничність – в одній точці простору-часу, що належить минулому, не могли відбуватись “взаємовиключні” події. З погляду сприйняття минуле виникає в результаті зміни або ж дії. Для людини минуле включає її життєвий досвід, а також досвід, почерпнутий з минулого людства. Минуле незмінне, зміниться тільки сприйняття минулого.
Що з цього випливає? Мабуть, те, що світ після Великого вибуху постійно розпадається та вмирає, завдяки чому ми можемо говорити про час і минуле. Якщо Лорі Андерсон має рацію, то сперматозоїд за певних умов може рухатися із швидкістю світла, а отже – випадати за конус минулого і не впливати на сучасне. У такому випадку він позбавлений минулого. Але якщо він не такий швидкий, то має вплив на сучасне. Виходить, що минуле сперматозоїда залежить від того, хто мені більше подобається – співачка та художниця Лорі Андерсон чи американський професор з енциклопедіями… Треба над цим подумати.
