By 
Історично ми вже отримували відповіді на це запитання. “Чорна смерть”, яка в середині XIV століття перетворилася на пандемією, що спустошила населення Європи, багато чого змінила. Чума стала небаченою людською трагедією в італійських містах: Флоренція, наприклад, втратила половину свого населення. Звичайно, такий шок не тільки сколихнув суспільство, але і трансформував його. “Чорна смерть” позначила кінець цілої епохи, її вплив був глибоким, і це спричинило масштабні соціальні, економічні, культурні та релігійні змін, що прямо й опосередковано призвели до виникнення європейського Ренесансу.
Після того як епідемія стихла, попит на кваліфіковану робочу силу піднявся в рази і відповідно зросла оплата праці. Багато колишніх кріпаків змогли купити собі свободу, почав формуватися ринок праці. Роботодавці натомість намагалися економити, запроваджуючи автоматизовані інструменти виробництва. В інших регіонах еліти відреагували зворотно, ще більше утискаючи селян та консолідуючи владу над населенням. Почасти ми й досі маємо культурні відголоски певних владних традицій, які сформувала європейська епідемія у XIV столітті.
Змінивши економічні та соціальні стосунки, епідемія чуми сприяла накопиченню капіталу, який згодом багато місцевих “олігархів” пустили в культуру та мистецтво. Через сто років після епідемії біля Флоренції народився Леонардо да Вінчі, а також низка інших геніальних митців-інженерів. На їхні послуги був великий попит – у 50-тисячній Флоренції діяло в той час більше 80 майстерень різьбярів, численні ювелірні майстерні й понад 30 родинних “компаній” художників, яких радше варто називати “комплексними дизайнерами”. Ці люди творили найкращі взірці архітектури та мистецтва, винаходили нові прилади, відкривали закони природи та ефективного управління людьми.
Епідемія вразила також монополію церкви на навчання, і вже у XV ст. в містах Італії було більше нерелігійної освіти. Фокус із віри в церкву перемістився на віру в саму людину та її досвід; якщо раніше питання спасіння можна було делегувати сакральним інститутам, то нове мислення сформувало переконання, що спасіння може бути індивідуальним. Людина потрохи стає центром уваги як у мислителів, так і в митців. Недаремно Леонардо був переконаним, що не книжна наука та авторитети минулого мають бути джерелом розуміння світу, а власний досвід, індивідуальне пізнання. Згодом сформується європейське розуміння науки, яке опирається на переконання, що теоретичне знання має постійно перевірятися емпіричним досвідом.
Нове мислення, що сформувалося після чуми, піддавало сумніву стабільність світу, яким править Бог. У містах почалися повстання, утворені республіки намагалися сформувати нові режими влади, яка вже не розглядалася як щось санкціоноване виключно Богом та церквою. Гуманісти, такі як Петрарка, наголошували на цінності логосу, мислення, розуму. За ними йшли інші. Вони хотіли проживати життя тут і тепер, а не чекати на примарне спасіння. Меценати, особливо ті, які утвердилися у містах як заможні підприємці, підтримували ці устремління гуманістів. Мистецтво почало шанувати життя і життєві насолоди! Пригадайте лише “Весну” Сандро Боттічеллі, якого любили і підтримували банкіри Медічі. Самі ці банкіри, які в старому режимі влади були лише лихварями, після епідемії стали претендувати на владу. Усе мінялося – колишні трударі ставали підприємцями, а банкіри посідали ролі традиційних еліт. І ці нові еліти, оскільки не мали священного походження як аристократи, активно підтримували мистецтво, що дозволяло їм “купити” собі місце у вічності.
Історія із Ренесансом ставить інше питання: чи може сучасна епідемія коронавірусу створити новий режим мислення? Експерти часто говорять про першу епідемію в епоху цифрових ЗМІ й безпрецедентний обвал ринків, вказуючи на унікальність суспільного сприйняття COVID-19. Проте поки ми маємо класичний сценарій: падіння фондових ринків, постійні звинувачення, пошук та ізоляція заражених, намагання засвідчити надійність державного ладу, заборона масових мистецтв і обмеження свободи слова. Не новими також є й аргументи про хворобу як про праведну кару, що зійшла на людство за його гріхи.
Александр Вілейкіс, аналізуючи вплив коронавірусу на мислення, зауважив, що коли говорять про цю хворобу, то часто оперують військовими термінами. Французький президент навіть назвав “боротьбу” з вірусом “війною”. Вірус в уяві людей – це ворог, якого треба перемогти, а поки готується зброя (як у війні із зомбі), країни перетворюються на фортеці. У такому мисленні всі хворі є частиною табору ворогів, а найбільш тоталітарні держави проявляють вершини ефективності, як-от Китай. Влада відслідковує та ізолює тих, хто “провинився”, закриває бізнес та зупиняє громадський транспорт. Наступив золотий період тоталітарних систем управління.
Нам давно показали і розповіли, що смертність від інших захворювань (як-от грип) забирає не менше життів, ніж коронавірус. Проте зараз саме ця епідемія стимулює владні інститути вводити “надзвичайні стани”, про які любив міркувати Джорджіо Агамбен. Ми маємо виразну картину владної істерії, яка колись таки пройде. Ми ж зжилися з іншими страшними хворобами, наприклад раком та СНІДом, і тепер розуміємо, що занедужати на них може кожен, і це не залежить від особистих якостей людини. На перших етапах, коли люди дізналися про СНІД, теж була істерія, але зараз є сучасні методи терапії і діагностики, тож після полювань на відьом, після безлічі книг, фільмів, пісень, громадських кампаній ми прийняли цю хворобу.
Масове сезонне захворювання, як-от коронавірус, є звичайною епідемією, і не створює в мисленні людей нової логіки, чим навіть відрізняється від такої хвороби, як СНІД, яка таки вплинула на людську уяву. Я не думаю, що ця недуга може спричинити новий Ренесанс, вона радше дає нам кілька тижнів карантину для того, щоби зупинитися й ретельніше подумати про майбутнє капіталізму, про наше марне життя на цій чудовій планеті.
