By 
“Мистецтво вже продемонструвало нездатність розв’язувати фундаментальні проблеми людства. Проте це не кінець мистецтва. Зараз мистецтво тільки починається. <…> Я говорю про зародження нового мистецтва, у творенні якого можуть і повинні брати участь усі”. Ці слова належать всесвітньовідомому німецькому художнику Йозефу Бойсу (1921 – 1986). Цьогоріч 12 травня йому б виповнилося сто років.
Бойс зажив слави ще за життя, здобувши статус одного зі знакових митців XX сторіччя і ставши легендою contemporary art. Роботами Бойса захоплювалися, його вважали концептуалістом, ба більше – генієм. Водночас чимало людей називали його творіння “антимистецтвом” і провокаціями, засуджували їх за “незрозумілість”, надмірну ексцентричність, заперечення традиційних форм і канонів. Часом його твори навіть викликали лють і ненависть.
Проте це не бентежило митця. Він погоджувався із тим, що його об’єкти та перформанси є провокаціями, ба більше – вважав, що провокація – це необхідність, бо здатна пробудити, стверджував, що саме так він безпосередньо звертається до людей.
Унікальність Бойса ще й тому, що він повсякчас демонстрував надзвичайну відвертість, часто зустрічався із пресою, використовуючи будь-яку нагоду, щоб донести свою позицію та візію призначення й майбутнього мистецтва, брав участь у політичній діяльності, зокрема стояв біля джерела партії “зелених”, читав лекції, навіть знімався в рекламі.
У багатьох могло скластися враження, що Бойс доволі похмура людина, але на кіноплівках із його численними інтерв’ю бачимо, як він часто та дуже влучно жартує, навіть сучасною мовою “тролить”, не зважаючи на, здавалося б, надзвичайно важливі та серйозні теми.
Мистецтво Бойса постало зі страшної трагедії – Другої світової війни. Він воював у складі Люфтваффе, військово-повітряних сил Німеччини. 16 березня 1944 року його літак збили над Кримом, він упав неподалік села Знам’янка Красногвардійського району. Важкопораненого Бойса зі збитого літака витягли кримські татари. Вони обмазали його тваринним жиром і загорнули в цупку повстяну тканину, врятувавши йому життя. Жир і повстяна тканина стали для Бойса чи не найголовнішими робочими матеріалами, які він регулярно використовував у своїх артоб’єктах.
Історія про падіння літака, поранення, жир, тканину та про їхню роль у становленні митця стала канонічною. Сам Бойс неодноразово й доволі охоче розповідав, як падіння літака й поранення сформували його. На прямі запитання журналістів, чи ця історія є правдою, він завжди відповідав ствердно, але водночас у його відповідях зависала якась пауза, невеликий люфт, який міг давати простір для припущення й ледь помітний натяк на елемент вигадки, фантазії художника.
Так само на запитання про його легендарний “фірмовий” капелюх, який став знаковим у сприйнятті зовнішності художника, Бойс розповідав про його особливу функцію – захищати голову, бо “у ній протяг, та й узагалі не всі вдома”.
Бойс сам творив свою міфологію, яку, мабуть, теж варто вважати тривалим перфомансом, а ще митець залишив після себе велику спадщину, яка складається не лише з його творів.
Багато нового про деталі біографії Йозефа Бойса, його погляди на роль мистецтва в житті суспільства, його роботи та реакцію сучасників на них можна дізнатися із повнометражного документального фільму “Бойс” режисера Андреса Веєля (Andreas Veiel). Стрічка здобула низку нагород і номінацій міжнародних кінофестивалів. Картина базується на численних фрагментах відеодокументацій перформансів митця, його публічних виступів, лекцій, пресконференцій, бесід із журналістами та доволі гострих дискусій з арткритиками, а також на розповідях людей, які близько знали Бойса. Цілком можливо, для когось цей фільм стане поштовхом, зможе “розширити свідомість”, адже саме це було метою Бойса, на чому він неодноразово наголошував. В одному інтерв’ю, фрагмент якого є в цій стрічці, на закид про незрозумілість його мистецтва та концепцій Бойс категорично заперечив, відповівши, що люди якраз його добре розуміють.
Йозеф Бойс безпомилково упізнається і в образі викладача художньої академії в Дюссельдорфі у фільмі “Робота без авторства” (2018) німецького режисера Флоріана Генкеля фон Доннерсмарка. Стрічка здобула нагороду Венеціанського кінофестивалю, номінувалася на “Оскар” як найкращий закордонний фільм.
Мабуть, найграндіознішим та наймасштабнішим твором Йозефа Бойса став його артпроєкт “7 тисяч дубів”, створений в місті Кассель для виставки сучасного мистецтва Documenta 1982 року. Бойс задумав посадити сім тисяч дубів і запросив жителів міста до участі в цій акції. Поряд із кожним дубом встановлювалася кам’яна брила, мов своєрідний “пам’ятник дереву”. Концепцію проєкту Бойс сформулював напрочуд просто: “Статичний камінь є протилежністю дереву. Камінь залишається незмінним, а дерево змінюється, воно росте, стає вищим”. Так із плином часу мав змінитися міський ландшафт, його масштаб та сприйняття міського простору людьми.
У цьому проєкті дуже органічно поєдналися природні матеріали, екологія довкілля та одна з найважливіших мистецьких категорій – час, бо проєкт мав тривати довго. До того ж із часом твори художника можуть стати загальновизнаними, набути нової якості, відкрити нові смисли чи піти в небуття. Також у цьому задумі цілком реалізувалася одна з важливих для Бойса ідей – залучити людей до акту творення мистецтва. Тому певною мірою символічно, що проєкт “7 тисяч дубів” був завершений уже після його смерті.
Як згадують сучасники Бойса, головними для нього завжди були свобода та самовизначення, а ще – передчуття появи нового мистецтва, про яке він неодноразово говорив: “Моя роль – не критикувати. Моя роль – давати приклади. Я прийшов з іншим розумінням мистецтва, яке стосується кожного місця роботи, будь-якої проблеми, будь-якої людини. Нема жодних теорій розвитку художника, мистецтва чи його критиків. Я думаю, у нашому суспільстві не буде органічного мистецтва допоки мистецтво та художники не вироблять нову теорію, яка опише майбутнє суспільства за межами капіталістичної та соціалістичної систем. <…> Мистецтво – це єдина революційна сила, тому що воно базується на творчості людей та самовизначенні. За допомогою мистецтва демократія може стати реальністю дуже швидко”.
