Феноменологія фотографії

Феноменологія фотографії
12 липня багато моїх колег святкувало Міжнародний день фотографа. У своєму дописі на Facebook львівський фотограф Євген Кравс зауважив, що в радянський час свято фотографії відзначали 19 серпня – на згадку про патентування методу дагеротипії. Це свято є й нині. Воно має назву Всесвітній день фотографії. А от Міжнародний день фотографа прив’язаний до християнської святої Вероніки, яка дала Христу лляну хустину, щоби він міг обтерти лице дорогою на Голгофу. Чудесним чином образ Христа залишився на тканині. Чимало людей у всьому світі вважає це сакральне зображення першою світлиною.

Якби там не було, але фотографи мають привілей – вони можуть відзначати своє професійне свято двічі: і в липні, і в серпні. Та і професійність самого свята вже доволі розмита, бо хто ж не пробував себе у фотографії? Згаданий Євген Кравс написав: “Тепер усі ми фотографи, принаймні не знаю жодного, хто не зробив би світлину на свій смартфон. Тож вітаю усіх!”

Дійсно, фотографія стала наймасовішим мистецтвом, а з поширенням цифрових технологій кожна людина, яка має смартфон, теж є фотографом, бодай якоюсь мірою. Але не всі ми роздумуємо про природу чи, як сказали б філософи, про феноменологію фотографії. Проте цей, здавалося б, масовий інструмент створення картинок піднімає філософські питання.

 Фотографія – це, звичайно, процес запису, це фіксація на світлочутливій поверхні стабільного зображення, згенерованого світлом. Роланд Барт вважав, що сутністю фотографії є те, що вона представляє сам акт певної часової присутності. Ми завжди можемо бути певними, що якась людина (автор фотографії) таки побачила те, що бачимо зараз ми на світлині, але наживо,  переживаючи досвід присутності. У такому сенсі фотографія перетворюється на свідка: вона спіймала/аутентифікувала не лише об’єкт, а й час. Тому Барт твердить, що з феноменологічного погляду у фотографії аутентифікація (встановлення певної належності) переважає над репрезентацією. Побачити щось через зображення чи фотографію – це зустрітися із потенційно вабливим предметом із минулого. Кожна світлина є історичною, її неможливо відділити від певних смислів минулого та контексту створення, бо фотографія є продуктом людської праці, вона не належить до світу природи, а радше є частиною світу культури.

Що ж це таке, феноменологія фотографії? Загалом феноменологія – це мислення про появу чогось, про вивчення сутності; у цьому випадку – спроба пояснити, як фотографія з’являється. Проте таке пояснення неможливе, якщо дивитися лише на світлини чи виключно на процес їх виготовлення. Бо смисл фотографії не з’являється лише на поверхні того, що є видимим, та й сам апарат несе важливий ідеологічний сенс. Фотографія як масове мистецтво, яке ми знаємо тепер, не мала б такого ефекту, якби люди хотіли отримати унікальні світлини, як це дає змогу робити дагеротипія. Формально ми можемо сказати, що сенс фотографії визначається на рівні не її виробництва, а споживання. Навіть якщо ми сприймаємо роботу фотографа як певну майстерність чи ремесло, це однаково промислова діяльність. Фотографія постійно прагне до мистецтва, а на практиці піддає сумніву свою сутність та функціональність, вона ніби пробуджує в нас виробника, а не споживача зображень.   

Ще Аристотель помітив: коли розум активно усвідомлює будь-що, він обов’язково усвідомлює це разом із зображенням; бо зображення схожі на чуттєвий зміст, за винятком того, що вони нематеріальні. Дійсно, фотографічне зображення нібито не є матеріальним (бо воно існує як проєкція), хоч і може набувати матеріальної форми, як-от паперова світлина чи друк на полотні. Тож маємо парадокс: фотографія нібито не має власної сутності (це лише знаки-сліди світу, відбитки), а отже, є нереальною, але з іншого боку – ми спокійно зауважуємо її реалістичність і правдивість. Звідси можна виснувати закономірність, про яку писав Жан-Поль Сартр: світлина є формою омани. Припустити, що зображення є річчю – це припустити, що воно має окрему ідентичність, окрім тієї, що зображена. Сартр вважав, що немає об’єкта-речі з одного боку і зображення-речі – з іншого тому, що зображення – це небуття, що робить можливим наявність речі (зображеного) при її відсутності.

Сартр стверджував, що ми часто потрапляємо в “ілюзію іманентності”, бо припускаємо, що є два взаємодоповнюючі світи: світ речей і світ зображень. Відповідно ми розглядаємо зображення в таких же термінах, як і інші речі, але забуваємо, що картина – це не зображення. Картину можна аналізувати як об’єкт, натомість те, що на ній зображено, має розглядатися в інших категоріях. Філософи часто відрізняють абстрактне зображення від матеріального об’єкту; ще Платон вказував на розрізнення між eikôn (іконою-зображенням) та eidos (сутністю): де eikôn, тобто зображення, є копією eidos, або правдивої реальності. Мартін Гайдеггер стверджував: “У свідомості картини є картина-річ і те, що на ній зображене”, себто не-річ. Тож коли ми тримаємо в руках світлину, то це є річ, картка паперу, яка є настільки ж матеріальною, як міст чи дерево, які вона показує. Але водночас фотографія не є просто об’єктом як згадуваний міст. Світлина, яка показує міст, є картиною-річчю, і щоб пізнати її, ми дивимося на те, що нам показане як “не-річ”. Ми розуміємо, що без матеріального носія не може бути зображення, оскільки воно не матиме форми втілення. Але це ще не означає, що зображення є матеріальним об’єктом. Це подібно до того, як визнати, що сенс не може існувати без мови, але одночасно не визнавати, що всі сенси є суто і виключно мовними.

У сучасному світі фотографічні зображення – це не так висловлювання про світ, як його частини, мініатюри реальності, які може виготовити або придбати будь-хто. Так само, як фотографії створюють ілюзію володіння минулим, якого немає, вони допомагають невпевненим у собі людям володіти простором. Сьюзен Зонтаґ твердить, що фотографування засвідчує певний досвід, але водночас і звужує його, обмежуючи пошуками фотогенічного, перетворюючи досвід в зображення, в сувенір. Зонтаґ говорить, що і вдома, і за кордоном найзавзятіші фотографи, мабуть, ті, у кого відібрано минуле… Подумайте про це, коли наступного разу рука буде автоматично виймати смартфон, щоби зробити ще одне історичне фото!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Дурна робота… Футурологічний конгрес