Що спільного в “Несправжніх птахів”, Мао Цзедуна та Альфреда Гічкока?

Що спільного в “Несправжніх птахів”, Мао Цзедуна та Альфреда Гічкока?
9 грудня цього року видання The New York Times оприлюднило сенсаційну заяву Пітера Макіндоу, засновника руху Birds Aren`t Real, тобто “Птахи несправжні”, про те, що його організація – це сатиричний проєкт, який висміює конспірологію, схильність людей вірити в теорії змови й так потрапляти під вплив маніпуляцій.

Що ж це за рух? Пітер Макіндоу та його однодумці відкрили сайт, де опублікували приголомшливу історію про те, що всі птахи – це насправді не живі істоти, а високотехнологічні дрони, яких уряд використовує для стеження та збирання інформації про людей. Усе буцімто розпочалося ще в ранніх 1970-х, коли за рішенням розвідувальних служб за допомогою спеціальної отрути, що не шкодить людям, справжні птахи були поступово знищені й замінені “роботами”.

Окрім сайту, з’явилися також акаунти в соцмережах і канал на YouTube, де можна переглянути репортажі з публічних акцій руху, музичні відео на пісні про те, що “птахи – це насправді роботи”, які “слідкують за нами”, а ще доволі цікава короткометражна документальна стрічка Birds Aren`t Real. Власне, це типовий мок’юментарі, тобто фільм, що за всіма ознаками схожий на документальне кіно, але базується не на реальних подіях чи історичних фактах, а на відвертій вигадці, жарті чи навіть на глумі.

Цей фільм використовує властивий документальному кіно метод розповіді “очевидців-свідків” чи тих, хто вперто спостерігав за птахами й дійшов ось таких висновків. Ролі спікерів, схоже, зіграли учасники руху або друзі Пітера Макіндоу. Вони розповідають про те, як помітили за собою стеження, яке здійснювали пернаті, а також купу інших безумних історій. Наприклад, як сконструйований робот-птах: у його очах камери з кутом огляду 360°, коло шиї – антена-передавач, а в лапках – зарядні пристрої. У спікерів навіть є докази цієї теорії. Наприклад, ви, напевно, помічали, як птахи полюбляють великими зграями сидіти на дротах ліній електропередач? Ну, от так ці несправжні пернаті й заряджають акумулятори. А чи знаєте ви, яким жорстким є покарання за вбивство білоголового орла? Воно таке тому, що це одна з найдорожчих моделей дрона. Тож недаремно цей птах зображений на державному гербі США! Це і є одне з промовистих свідчень змови, просто багато хто не звертає на це уваги. А ще зважте на те, скільки в нас спортивних клубів і команд, на гербах яких є птахи. А на додачу й символ соцмережі Twitter – теж птах тощо.

Оповідачі подають ці “факти” і висновки напрочуд переконливо, впевнено, серйозно й емоційно, вони відмінно зіграли свої ролі. Це справді смішно, можна тільки уявити, як вони, мабуть, веселилися після знімання або під час монтування фільму. Схоже, багато хто повірив цим “приголомшливим викриттям” тотальної змови. Рух доволі швидко набрав кілька сотень підписників у соцмережах, до публічних акцій почали долучатися “небайдужі” громадяни, навіть виникали білборди з гаслом “Птахи несправжні”.

Ймовірно, засновники руху вирішили, що жарт дещо затягнувся, а наслідки популярності та зростання кількості тих, хто повірив у “птахів-роботів”, можуть стати непередбачуваними. Невідомо, чи полював хтось з адептів руху на птахів. Проте в історії були випадки, коли люди починали тотальне полювання на якийсь конкретний вид птахів, як-от на мандрівних голубів у США. На схожу й не менш драматичну історію посилаються у фільмі “Птахи несправжні”. Вона відбулася в 1958 році в Китаї: керівна Комуністична партія і її “великий керманич” Мао Цзедун оголосили кампанію проти “чотирьох шкідників”: мух, комарів, пацюків і горобців.

Чим же завинили горобці? Начебто тим, що вони завдавали збитків полям, де вирощувалися зернові, тому населення недоотримувало їжу. Китайці не ставили під сумнів мудрі рішення свого керівництва і дружно та з ентузіазмом вирушили знищувати пернатих “шкідників”. Достеменно невідомо, скільки горобців загинуло під час цієї кампанії, проте результатом стало відчутне скорочення популяції птахів. Суворі наслідки не забарилися: моментально розплодилася гусінь та інші справжні шкідники, які знищили велику частину врожаю. Згодом це стало одним із чинників виникнення голоду.

Ймовірно, засновників руху Birds Aren`t Real надихнув ще один приклад, але вже з класики світового кіно. У 1963 році вийшов трилер Альфреда Гічкока “Птахи”, знятий за мотивами оповідання Дафни дю Мор’є. Події стрічки відбуваються в невеликому провінційному містечку, розташованому на березі моря. Несподівано там розпочалася незрозуміла природна аномалія. Птахи різних видів, хижі та ті, що вважалися миролюбними, збираються у великі зграї та агресивно й начебто безпричинно атакують людей. Мешканці страшенно налякані, багато з них поранені, є й загиблі. Як говорить один із персонажів стрічки, “настав кінець світу”. Проте у фіналі все припиняється так само раптово, як і почалося.

Глядачі, мабуть, здебільшого усвідомлювали, що це кіно, але водночас вони були глибоко вражені. Багато хто потім зізнавався, що ще впродовж тривалого часу після перегляду стрічки лякався птахів чи ставився до них із деякою підозрою.

Що ж, окрім пернатих, є спільним для руху “Птахи несправжні”, кампанії проти горобців у Китаї та фільму Альфреда Гічкока? А об’єднує всі ці історії вигадка і фантазії. І тут уже неістотно, йдеться про рух, задуманий і реалізований як сатира на теорії змов, який можна навіть вважати артпроєктом; чи про жорстоку кампанію зі знищення пернатих у Китаї; чи про художній твір, визнану класику, яка вже давно вважається одним із хрестоматійних зразків жанру горор. Люди схильні емоційно реагувати на твір мистецтва й навіть плутати його з реальним життям; сліпо діяти за вказівками й закликами своїх вождів, особливо коли обіцяють світле майбутнє; попри критичні аргументи, поринати з головою в абсолютно дикі конспірологічні теорії, вірити в змови, чипування, навіювання через вежі мобільного зв’язку, у пласку Землю чи в “птахів-роботів”.

До цього додається нездатність, а в багатьох випадках – навіть небажання перевіряти відверто сумнівні джерела інформації, хай які кричуще абсурдні тези вони просувають; а також властивість легковірно сприймати за реальність очевидні жарти чи розіграші, а найстрашніше – самим у такий спосіб перетворюватися на ретранслятори нісенітниць і навіть відвертої маячні.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Чи буде сніг?! Про новий польський фільм “Снігу більше не буде” До ювілею чарівника кіно. Жоржу Мельєсу – 160