By 
На початку лютого український соціолог, заступник директора Інституту соціології НАН України Євген Головаха прокоментував газеті “День” дискусію з міністром Кабміну Дмитром Дубілетом щодо оцінки кількості населення України, яка розпочалася в ефірі політичного ток-шоу “Свобода слова Савіка Шустера”. Суперечка про точність та ефективність електронного й традиційного переписів продовжилась у соцмережах, де її вже охрестили “зустріччю минулого з майбутнім”.
Зокрема, у коментарі для видання Євген Головаха зазначив: “Є уявлення про те, що якщо ти можеш упоратися із планшетом чи смартфоном, ти вже можеш керувати будь-якими складними соціальними системами. Це велика ілюзія. Це тільки технічні засоби або база для розрахунку певних схем для вирішення певних завдань, які може поставити тільки людина, котра розуміє всю складність соціальної системи” (газета “День” від 3 лютого 2020 року).
І справді, якщо ти можеш впоратися зі смартфоном, то тобі до снаги створити нову реальність, що недавно своїм перформансом довів німецький художник Сімон Векерт. А зробив він це так: поклав до візочка 99 включених смартфонів з активною функцією геолокації, що були під’єднані до Google Maps, та провіз їх вулицями Берліна. У такий спосіб художник влаштував віртуальний затор на Google Maps, якого почали уникати реальні водії, побачивши на своїх смартфонах транспортні артерії червоного кольору. Як наслідок, дороги, якими рухався митець, звільнилися від трафіку.
Своїм перформансом під назвою Google Maps Hacks by Simon Weckert художник хотів дослідити, як засобами мистецтва можна протистояти корпорації Google, яка сьогодні майже повністю контролює життя сучасної людини. Застосунки на смартфонах, що мають на меті полегшити життя, зокрема – програми для доставки їжі, замовлення послуг, купівлі продуктів, знайомства онлайн, оренди велосипедів чи виклику таксі, здебільшого під’єднані до Google Maps. “Усі вони створюють нові форми цифрового капіталізму та комерціалізації”, – зазначає Векерт. Водночас художник запитує: “Яким є взаємозв’язок між мистецтвом допомоги та технікою нагляду, контролю і регулювання в картах Google? Чи функціонують ці карти як диспозитивні мережі, що визначають поведінку, думки та образи живих істот, керуючи ними та контролюючи їхнє знання?”
І якщо Сімон Векерт хотів висвітлити проблему контролю людини за допомогою мобільних пристроїв, мені здається, що він своїм перформансом вказав на ще один дуже важливий аспект, який стосується створення віртуальної реальності та подальшого засвоєння/прийняття її як справжньої. Мені це дуже нагадує славнозвісну казку данського письменника Ганса Крістіана Андерсена “Нове вбрання короля”, от тільки чи знайдеться тепер маленький хлопчик, що наважиться сказати правду, і чи почують його співгромадяни?
