Кінець концепції “фінляндизації”

Ставши учасницею НАТО, Фінляндія поховала геополітичну концепцію, яку Москва й деякі європейські країни десятиліттями розглядали як компромісне ярмо для України.

Демократія в клітці з ведмедем

Хоча перша радянсько-фінська війна 1939–1940 років закінчилася з важкими втратами для СРСР, після Другої світової опиратися радянській військовій потужності в умовах невтручання західних держав маленькій Фінляндії було складно.

Після насадження комуністичних режимів у країнах Центральної Європи Фінляндія була змушена підписати зі СРСР договір, що передбачав її примусовий нейтралітет і визнання “стратегічних”, тобто імперських, інтересів СРСР. В обмін на такий латентний васалітет Москва обіцяла не забороняти у Фінляндії капіталізму — ринкової економіки та свободи слова. Країна уникла долі соціалістичних Польщі чи Чехословаччини, проте наступні пів століття кожен свій крок здійснювала з боязким озиранням на Москву.

Фінляндія була змушена відмовитися від своїх земель, попередньо окупованих Радянським Союзом, виплатила компенсацію за участь у Другій світовій. А впродовж усієї “холодної війни”вона була буферною державою між Заходом і Москвою — своєрідною нейтральною територією, яка намагалася не дратувати “радянського ведмедя”.

У зовнішній політиці Фінляндія не голосувала в ООН проти дій СРСР, хай якими злочинними вони були, і повертала назад радянських громадян, які намагалися перетнути фінський кордон. Фінськавлада навіть забороняла кінопрокат західних антирадянських фільмів і вилучала з бібліотек літературу, що могла не сподобатися Кремлю. Фінські громадяни скаржилися на промосковські озирання офіційного Гельсінкі, порушували питання про утиски свободи слова в країні на догоду Кремлю, проте фінський уряд і далі “не піддавався на провокації”.

У XX столітті радянсько-фінські відносини стали своєрідною формою політичного васалітету, який назвали “фінляндизацією”, тобто частковим підпорядкуванням зовнішньої та внутрішньої політики країни іншій державі за номінального збереження незалежності. 75 років Фінляндія перебувала під дамокловим мечем повторного радянського вторгнення, зберігаючи вимушений нейтралітет. Де-факто політика “фінляндизації” означала, що безпека мирної європейської країни, яка, між іншим, лідирує за рівнем демократії та прав і свобод людини, повністю залежала від волі Кремля.

Однак Москва не прагнула підкорити чи асимілювати фінський народ повністю. Нейтралітет Фінляндії для неї залишався своєрідним відкладеним на майбутнє експансіоністським етапом, який у будь-який момент можна буде здійснити. Адже нейтральність — це беззахисність.

Капкан “фінляндизації” для України

Упродовж останніх десятиліть дедалі частіше лунала тема “фінляндизації” України, яку Москва послідовно планувала затягти в орбіту свого впливу. Проте на відміну від нейтралітету Фінляндії, що однаково давав змогу країні зберігати незалежність десятиліттями, український нейтралітет Кремль розумів лише як передумову подальшої окупації.

Саме тому численна проросійська агентура та платні пацифісти, які поширювали гасла “нейтралітету”, роками просували ідеї позаблоковості за прикладом Швейцарії, а ще краще — Фінляндії. На користь “фінляндизації” України висловлювалися і чимало західних політиків, які потім несподівано отримували посади в російських нафто-газових компаніях чи інші подарунки від Кремля. А численні корисні ідіоти на Заході підтримували ідею нейтралітету України абсолютно безплатно, простодушно вважаючи, що “так буде краще й це допоможе зберегти мир”. Адже “Росія не відчуватиме загрози з боку України, якщо та не буде членом НАТО”.

Ці наївні ніяк не могли усвідомити, що членство сусідньої з РФ європейської країни в НАТО не загрожує безпеці Росії. Навпаки, росіяни кричать про “загрозу” своїй безпеці лише тоді, коли членство в Альянсі не дає Москві змоги загарбати сусідні країни. Адже Путін роками брехав, що РФ відчуватиме загрозу, якщо НАТО стане ближчим до російських кордонів через членство України, замовчуючи той факт, що кордони Естонії, країни Альянсу, пролягають за сотню кілометрів від Санкт-Петербурга. І чомусь усі ці роки російській владі не було страшно через таке сусідство. А от коли в НАТО почала прагнути Україна — тоді росіяни раптом узріли “загрозу”.

До того ж у ситуації України термін “фінляндизація” зовсім не стосується економічного добробуту Фінляндії, як це намагалися облудно подати місцеві проросійські пропагандисти. Йшлося лише про політичний васалітет і підпорядкованість Кремлю. “Фінляндизація”, тобто нейтралітет України, стала для Путіна гарантованою можливістю загарбати геополітично самотню сусідню країну, якій ніхто не прийде на допомогу. За даними The New York Times, “фінляндизацію” України обговорювали Макрон і Путін, вона була одним із потенційних сценаріїв послаблення напруженості у відносинах Заходу та РФ.

А в російській фашистській книжці з неоєвразійства “Основи геополітики: геополітичне майбутнє Росії”, що її написав Олександр Дугін, якого називають ідеологом путінського імперіалізму, зазначено, що головне геополітичне завдання Московії — це “«фінляндизація» всієї Європи”.

Фініта ля комедія 

75 років Фінляндія терпіла перманентну російську загрозу й навіть після розпаду СРСР не хотіла дратувати Москву. Однак після неспровокованого нападу РФ на Україну фіни усвідомили всю небезпеку нейтралітету в умовах сусідства з агресивним фашистським режимом. Спостерігаючи за звірствами росіян у Маріуполі, Бучі, Ірпені та інших містах, уряди Швеції й Фінляндії переконалися, що нейтралітет є лише заохоченням для російського агресора, ознакою слабкості та геополітичної беззахисності.

Провал російського вторгнення в Україну став для Фінляндії шансом позбутися принизливого багаторічного обмеження свого суверенітету. 4 квітня 2023 року Фінляндія офіційно стала членом НАТО й отримала всі гарантії колективної безпеки.

Путін хвалився, що після нападу на Україну Азовське море стало російським “внутрішнім озером”, однак після приєднання Фінляндії та неминучого швидкого долучення Швеції до Альянсу Балтійське море де-факто перетвориться на “внутрішнє озеро” НАТО.

Зі вступом Фінляндії до Альянсу канула в Лету й сама ідея “фінляндизації”, адже країна, яка роками зберігала нейтралітет на догоду Москві, зрештою зрозуміла, що краще бути надійно захищеною від РФ, аніж покладатися на її добру волю. Позиція платних друзів Кремля в ЄС також похитнулася. Після російського вторгнення в Україну навіть багаторічні прихильники нейтралітету від нього відмовляються, тож дуже непереконливознову пропонувати його як формулу миру.

Схоже, і в українській владі також уже розуміють: на Україну напали тому, що ми були нейтральними, і жодні міжнародні договори, зобов’язання та меморандуми не допомогли. Тож є надія, що післявоєнна конфігурація міжнародних відносин у Східній Європі не повторюватиме помилок російської пастки “фінляндизації”.