By 
Російсько-українська війна ще у 2014-му спричинила хвилю різних процесів, зорієнтованих на “прощання” з колоніальним минулим: декомунізацію, дерадянізацію, дерусифікацію. У їхніх межах було внесено зміни в шкільну програму, підкориговано низку культурних проєктів, замінено сотні назв вулиць і площ, міст і сіл. Після 24 лютого 2022 року ця тема настільки загострилася, що тепер під мітлу “дерусифікації” потрапили навіть російські письменники українського походження на чолі з Гоголем чи й росіяни – корінні кияни й “антисовєтчики”. Однак під час реалізації цих “одвічних мрій” українських патріотів не можна забувати і про інші (на щастя, нечисленні) народи, які, бувши послідовними прихильниками “русского мира”, завжди в російсько-українському протистоянні вибирали бік росіян. У цьому разі йдеться про сербів.
До XX століття слов’янський світ висловлював сербам співчуття й солідарність як народові, окупованому й поневоленому Османською імперією. Галицькі русини, як і підросійські малороси, збирали гроші на підтримку сербів. Однак після здобуття незалежності, а особливо напередодні й після Першої світової війни, цей народ показав своє агресивне обличчя, зокрема й щодо інших слов’ян. Хорвати і словенці, болгари й чорногорці, воєводинці й македонці могли б про це багато розповісти. Але нас, українців, звичайно ж, передусім цікавлять наші стосунки із сербами.
Тут усе просто: серби завжди були на боці Росії, байдуже – царської, радянської чи путінської. А це означає – проти нас. Сербські найманці-“четники”від 2014 року воюють проти українців на Донбасі. Сербська православна церква, яка фактично є балканським варіантом Російської православної церкви, була радикально проти надання Українській православній церкві Томоса чи будь-яких форм незалежності від РПЦ. Від моменту повномасштабної російської агресії проти України 24 лютого в багатьох містах Сербії пройшли численні маніфестації на підтримку політики путіна. Сербія не ввела антиросійських санкцій і залишила своє небо відкритим для російських літаків. Яких ще треба аргументів для того, щоб у громадському чи політичному просторі України не залишилося нічого “сербського”?
І тут переходимо до Львова. В історичному центрі міста, цієї нібито “культурної столиці” нашої держави, головного осередку “української України”, “національного П’ємонту” тощо, досі є вулиця Сербська. Зовсім поруч розташована вулиця Руська – там у старі часи жили русини-українці, вулиця Староєврейська – там століттями жили євреї, Вірменська – там жили вірмени. Відповідно, тисячі туристів і вимушених переселенців, які не знають історії міста, логічно мислять, що на Сербській жили серби. І що назва ця має історичне підґрунтя.
Але це помилка. У жодного львівського літописця не згадуються ні сербські громади, ні видатні муніципальні або релігійні діячі міста сербського походження. То звідки ж назва? Сучасні дослідники Львова кажуть, що вулиця Сербська з’явилася в місті 1871 року, але ніхто не знає, з чиєї ініціативи і з яких міркувань. А після Другої світової війни за рішенням нової радянсько-комуністичної влади – знову Сербська. Начебто це був “жест” колективного Сталіна в бік завжди вірних сербів. Зауважмо додатково: не Югославська, а Сербська. Лідер комуністичної Югославії маршал Тіто був хорватсько-словенського походження й зумів залишитися незалежним від Сталіна і СРСР – найбільш незадоволені цим були сербські комуністи. Раніше – з Середньовіччя до 1871 року – ця вулиця мала польську назву Шкотська, тобто Шотландська – на честь шотландських купців, які тут століттями жили й вели справи, а також видатних львів’ян шотландського походження.
Радянської влади у Львові немає вже понад 30 років. Ініціатива з перейменування Сербської (найлогічніше повернути їй попередню назву) виникала за цей час кілька разів, але чомусь завершувалася нічим. Якісь неназвані депутати Львівської міської ради, якісь їхні незрозумілі експерти-радники, якісь сумнівні дослідники, тобто якісь “невідомо хто” завжди примудрялися зірвати процес перейменування Сербської чи повернення їй старої назви.
Щоправда, ця справа у львівській громаді ніколи не стояла надто гостро, тому більшості мешканців міста це не особливо й “боліло”. Але зараз у нас повномасштабна війна з Росією, яку відкрито підтримують серби. З іншого боку, одним із наших головних партнерів є Великобританія, до складу якої належить і Шотландія. То що ж заважає зробити це зараз, зокрема тоді, коли в місті готується чергове перейменування десятків вулиць у межах “дерусифікації”? Якщо й цього разу не вдасться, то львів’янам, які так переживають про перейменування деінде, наприклад Сєвєродонецька в Сіверськодонецьк, варто б серйозно задуматись: а кому ж у їхньому місті потрібна вулиця Сербська?
