By 
Холодної і вітряної березневої ночі 1805 року генерал-лейтенант війська польського коронного, староста белзький, звенигородський, сокальський, гайсинський, творець Софійського парку в Умані Станіслав Щенсний Потоцький, готуючись до нестерпно і неминуче близької мандрівки дворами смерті, наказав перенести своє ложе і скорботну немічну плоть свою на ньому сущу до бібліотечної зали Тульчинського палацу. Там в оточенні тисяч дорогоцінних томів у шкіряних палітурках з золотим тисненням він віддав Богові грішну душу.
У ці темні години біля одра магната не було ані дружини, ані сина. Вони, вже викриті Потоцьким коханці і зрадники, ховалися за зачиненими дверима у дальніх кімнатах. Пили грецьке вино і прислухалися до звуків ночі. Боялися, що Щенсний під час чергового нападу дикого болю накаже своїм козакам їх стратити. Свідками смерті магната були лише двоє: його вірний камердинер Бістецький та високий, сивий, сакраментального образу шляхтич гербу Лещиць, якого посвячені у Франції, Італії, Німеччині, Богемії, Моравії, Польщі, Австрії та Литві знали як графа Сутковського, графа Остапа та Короля Нового Ізраїлю.
Король звався Тадеушем Грабянкою.
Відновлюючи історію європейської України, не виходить оминути цієї постаті. Ніяк не виходить. Й хоча численні радянські і пострадянські співці енергійного варварства приклали (і прикладають досі) чимало зусиль, аби стерти з нашої пам’яті імена меценатів і містиків, фундаторів міст і алхіміків, будівничих замків і храмів, ілюмінатів і розенкрейцерів, тих правдивих європейців, що жили, шукали Світла і творили в Україні, ці імена всупереч усьому, не зникають, не блякнуть, проростають крізь дистильований ґрунт нашої обскубаної «шкільної» гуманітарщини. Як проросла крізь сітки байопіків містична троянда Григорія Сковороди.
Король Нового Ізраїлю народився у Райківцях (нині Хмельницький район Хмельницької області) у 1740 році в родині летичівського підчашого Юзефа Каетана Грабянки та ясновельможної Маріанни з Калиновських гербу Калинова. Ще підлітком, завдяки прямій протекції Яблоновських та Лянцкоронських, родичів матері, Тадеуш опинився при Лотарінгському дворі герцога Станіслава Лещинського, польського короля у вигнанні та шваґра самого Людовіка П’ятнадцятого. Саме там, в аристократичних французьких салонах, у найбільш рафінованому та витонченому європейському культурному середовищі, він запізнався з масонами, містиками, алхіміками та мандрівниками гностичних доріг.
І став відданим адептом, супутником і побратимом цих мандрівників.
У дев’ятнадцять років, по смерті летичівського підчашого, Тадеуш успадкував три резиденції на Хмельниччині, кам’яниці у Львові та 14 сіл, що давали йому пристойний річний прибуток. Проте речі матеріальні мало цікавили майбутнього Короля Нового Ізраїлю. Свої чималі статки він спрямував на підтримку гностичних братств, на пошуки древніх реліквій та на організацію всеєвропейської просвітницької мережі, що поставила собі за мету боротьбу з деспотією і мракобіссям.
Його визнали тодішні незаперечні авторитети. Сам граф Сен-Жермен спеціальним листом запросив графа Сутковського до своєї алхімічної лабораторії. Ілюмінати з берлінського оточення графа Гайнріха фон Пройсена посвятили Тадеуша в один з найвищих ілюмінатських ступенів та іменним патентом делегували йому повноваження суверенного майстра престолу у французькому Авіньйоні. Саме в цьому патенті уперше з’явився титул Короля Нового Ізраїлю.
Є свідчення, що син підчашого сумлінно виконував обов’язки майстра престолу Academie des Sages в Авіньйоні і зробив це миле курортне і монастирське містечко одним з центрів ілюмінатської роботи з виховання майбутніх володарів у дусі служіння Світлу. Робота тривала (судячи з інтенсивності листування та вельможних прізвищ адресатів, вельми плідно) аж до 1791 року, коли наляканий революційними подіями у Парижі Римський понтифік заборонив на землях папської юрисдикції усі нецерковні просвітницькі згромадження.
У 1775 році сталася подія, яка й досі тривожить уяву істориків. До Райківецької резиденції Грабянок прибули світила гностичної Європи – легендарний граф Каліостро та алхімік Бруморе. Окрім обов’язкових алхімічних досліджень, на які гостинний господар асигнував біля двох тисяч злотих у шляхетних металах, поважна трійця гностиків ще й склала регламент, статут та ритуальні тексти дев’яти ступенів для спеціального масонського обряду «Великого Скіфа» для України.
У цьому обряді носій найвищого, дев’ятого, ступеню (градусу) посвяти іменувався «Великим повноважним захисником Суверенної волі народу Степу». Ритуал цього ступеню базувався на відомій оповіді Геродота про блискучу перемогу вільних скіфів над півмільйонною армією перського деспота Дарія. Ритуали нижчих ступенів збереглися не повністю, але ті фрагменти, що дійшли до нашого часу, також містять символічні історії перемоги свободи над тиранією. Один з тих ступенів мав дещо кумедну назву «Володар Трьох досконалих кибиток, провідник нічними стежками». Ритуал цього ступеню передбачав, серед іншого, розпалювання нічної ватри між трьох розпряжених повозок або карет.
Достеменно невідомо, чи існували масонські або ілюмінатські ложі, які б у своїй діяльності регулярно користувалися обрядом «Великого Скіфа». Є свідчення, що у Могилеві-Подільському ще за життя Грабянки було проведено кілька пробних робіт у нижчих ступенях (градусах). Роботи начебто велися французькою, хоча відомо, що оригінального «Великого Скіфа» отці-засновники склали універсальною латиною.
Разом із чільним польським масоном Адамом Мошинським Грабянка просував ідею синтезу науки і віри на фундаменті гностицизму, який подібно до науки намагається дослідити світ, але спирається не на голі факти і не на результати експериментів, а об’єднує в собі зримий досвід, інтуїцію, трансмутацію та осяяння.
Багаторічне щедре меценатство, врешті-решт, привело Тадеуша Грабянку до матеріального зубожіння. Він змушений був частково продати, частково закласти родові маєтності. У 90-их роках XVIII ст. син підчашого, переважно, мешкав у помістях й за кошт своїх братів-масонів Чарторийських, Любомирських, Тарнавських. На початку XIX ст. старого гностика прихистив той Щенсний Потоцький з останньої ночі якого ми почали історію Короля Нового Ізраїлю. Не виключено, що Грабянка якщо й не прямо, то опосередковано, приклався до проектування тих об’єктів знаменитого Софійського парку в Умані, у яких присутня гностична, переважно масонська, символіка.
Життєвий фінал Тадеуша був трагічним. В пошуках нових земель для розповсюдження Світла (а також, припускаю, нових меценатів) у серпні 1805 року Король Нового Ізраїлю подався до Санкт-Петербургу, до лігва найлютішої деспотії. Приїзд славетного майстра помітно пожвавив масонське життя столиці імперії і, зрозуміло, привернув увагу як владних мракобісів так і таємної поліції. Тим більше, що тривала війна європейських монархій з Наполеоном, у якій російське самодержавство і масонство були по різні боки фронту.
У квітні 1807 року, на тлі чергового загострення антимасонської істерії, російський уряд видав негласне розпорядження про арешт 67-річного шляхтича Тадеуша Грабянки (графа Сутковського) як очевидного французького шпигуна, «смутьяна» та небезпечного для суспільного спокою ворожбита. У вологих холодних казематах Петропавлівської фортеці Король Нового Ізраїлю прожив недовго. Через шість місяців він помер від легеневої хвороби та відмови нирок. Поховали сина підчашого у петербурзький церкві святої Катерини.
