«Коронавірус» і політичні зловживання

«Коронавірус» і політичні зловживання

Запланований на 3–5 березня «Український тиждень» у Європейському парламенті перенесли на невизначений термін у зв’язку з поширенням «коронавірусу». Поширення вірусу, званого офіційно Covid-19, стало для європейців більшою проблемою, ніж Україна з її гібридною війною, окупованими територіями, відсутністю реформ та безпорадністю влади. Коли закінчиться цей «невизначений термін», може залежати від доброї чи злої волі більшості європарламентарів. А це, у свою чергу, може залежати від того, наскільки Україна буде готовою – як до розмов з європейцями, так і до подолання самого вірусу, про наявність якого в країні офіційно заявили того ж 3-го березня.

Політичні зловживання з нагоди поширення «вірусів» та паніки, яка такі процеси часто супроводжує, не є ані чимось несподіваним, ані навіть новим. Новими в даному випадку є тільки форми та масштаби такого зловживання, які щоправда суттєво відрізняються, залежно від того, в яких країнах це відбувається: в багатших чи бідніших, в більш авторитарних чи більш демократичних, у краще розвинених технологічно чи гірше.

Поширення «коронавірусу» пішло з Китаю, тож там і почалися зловживання влади, зокрема й політичного характеру. Представників правозахисних організацій у цій країні й у світі занепокоїла ініціатива китайської влади, спрямована начебто на те, щоб за допомогою збору низки даних про своїх громадян захистити їх від епідемії. З цією метою китайські громадяни повинні використовувати на своїх мобільних телефонах softver, який вказуватиме, чи їм потрібно перейти на карантин та чи можуть вони користуватися послугами метро, торгових центрів та інших громадських місць з високим скупченням людей.

Однак, як виявила американська газета New York Times, зібрані дані отримує теж китайська поліція, а ціла система має ще низку чинників, за якими визначається, чи хтось становить загрозу поширення вірусу, окрім інформації наданої самими громадянами. У розробці і запровадженні цієї системи влада КНР співпрацює з глобальною компанією Alibaba, яка в основному займається продажами через інтернет. Отримує теж всю інформацію про їхні пересування – з аеро- та морських портів, вокзалів і пунктів перетину кордону.

Мешканці Китаю підключаються до системи за допомогою популярної аплікації і отримують відповідний «код» певного кольору – зеленого, жовтого чи червоного – який визначає їхній статус у сфері охорони здоров’я. Як тільки людина активує аплікацію, система негайно визначає її точне місцезнаходження, а також особовий ідентифікаційний код.

Це може означати, як зазначають правозахисники, що під претекстом боротьби з епідемією створюються нові можливості для влади реалізувати автоматизований суспільний контроль, який може діяти і після завершення поширення «коронавірусу». Експерти твердять, що китайська влада не вперше використовує події такого типу, як ця епідемія, для розширення механізмів масового суспільного нагляду.

Інший тип зловживань держави в умовах епідемії «коронавірусу» та суспільної паніки продемонструвала влада Ісламської Республіки Іран. Ця країна, як відомо, на даний момент має найбільшу кількість жертв епідемії, поза самим її джерелом – КНР. Яка точно кількість цих жертв зараз не може сказати ніхто, адже іранська влада приховує правдиву інформацію. А в столиці – Тегерані – навіть створено спеціальну групу правоохоронців, яка відслідковує «поширення неправдивої інформації» про епідемію та переслідує її авторів.

Офіційна влада ще недавно твердила, що в Ірані зафіксовано 1500 випадків зараження і 54 смертельні жертви. В той же час канадські науковці оцінюють цифру заражених в Ірані на 18 тисяч осіб, а агенція BBC Farsi повідомила про 210 померлих. Та біда навіть не в маніпуляції цифрами, яким і так ніхто не вірить, а в тому, що з самого початку влада Ірану замовчувала проблему з огляду на події політичного характеру. Задля того, щоб не перешкоджати урочистостям з нагоди чергової річниці ісламської революції та щоб не знеохотити громадян до участі у виборах (обидві події відбулися в лютому) влада приховувала інформацію про масштаби поширення епідемії і про перші її жертви.

Не допомагає ситуації і позиція духовних осіб, котрі всупереч епідеміологічній логіці закликають вірних мусульман ще активніше відвідувати мечеті та «святі місця», щоб зазнати очищення тіла і духа. Трагікомічною тут виглядає рекомендація одного «духовного», котрий наполегливо пропонує іранцям боротися з вірусом методом запихання в анальний отвір ватки, змоченої в лавандовій олійці.

Ну, а що ж Європа. Як знаємо, найгірша ситуація є поки що в Італії, звідки до нас прибув перший офіційний інфікований українець. Про зловживання у країнах ЄС на даний момент ніяких інформацій немає. Але є повідомлення про цікаві експерименти в рамках боротьби з епідемією, наприклад, у Великобританії. Зокрема в Лондоні в даний момент тестують «нові моделі поведінки із зараженими особами». В рамках експерименту там відмовились від автоматичної госпіталізації підозрілих пацієнтів, натомість, тести на виявлення вірусу будуть проводити у них вдома. Якщо взяти до уваги, що саме від англійців пішло в широкий обіг висловлювання «мій дім – моя фортеця», то розуміємо, що державі і там епідемія відкриває двері до цієї приватної неприступної раніше фортеці.

І от нарешті повертаємось до України. Після «репетиції» у Нових Санжарах, тепер «коронавірус» виходить вже по справжньому на загальноукраїнську сцену. Як тут відіграє свою роль українська влада з її новими обличчями в уряді загалом і в системі охорони здоров’я зокрема? Я особисто, не ризикую навіть припускати. Є лише неприємне передчуття, що «Український тиждень» у Європейському парламенті відбудеться нескоро.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Чому “України немає”? “12 кроків…” як “12 стільців”