By 
Фільм Михайла Іллєнка “Толока” показує життя України через долю жінки та хати, яка з нею розмовляє.Під час створення стрічка також стала своєрідною толокою. Її розпочали знімати у 2013-му, але держава не виділила обіцяних коштів, тож випустити фільм на екрани вдалося лише у 2020 році.
Гроші збирали по людях, потім знову просили у держави. На передпоказі у Львові Іллєнко сказав, що фінансування вдалося пробити завдяки Руслану Кошулинському, який на той час був народним депутатом і допоміг зрушити питання із виділенням коштів.Небайдужі люди використовували різноманітні важелі впливу, щоби на екрани вийшло таке важливе для нас патріотичне кіно, хоча це саме держава мала би бути ініціатором створення подібних стрічок.
Упродовж зйомок мінялись актори, влада, політична ситуація. Розпочався Майдан та війна, тому сценарій фільму теж змінювався, бо наша спільна українська хата вкотре почала горіти, а народ знову кинувся її рятувати.
Життя української хати коротке – від війни до війни. Приходить ворог і знищує будівлю, але її господиня Катерина, яка уособлює Україну, залишається живою. Небайдужі люди збираються на толоку і відбудовують хату, допомагаючи один одному. Знову приходить ворог і залишає після себе руїну та сиріт, яких Катерина ростить і пам’ятає поіменно, однак починається нова війна – і вже немає когось із дітей, і знову вогонь, і знову повстання з попелу.
Вир історичних подій здуває хату саме тоді, коли українці йдуть на війну, залишивши Катерині повний віз малих діток. Вітер тягне його, але віз впирається у стару кам’яну фігуру, поставлену у давнину, і дах зруйнованої хати накриває віз, перетворюючи його у новий дім.
Біля хати грає у солдатиків Петро I, від його вогняного подиху починають горіти шеренги паперових вояків, що стоять на подвір’ї Катерини. Гетьман Мазепа намагається сховати від Петра українські хати та церкви, беручи їх на руки…
У річку біля хати заходить крейсер “Аврора”, і його постріл руйнує хатину вщент. Але знову приходять люди…
“Чорні очка, чорні очка, як терен”,– співають українціна толоці, і виростають стіни нової хати. Приходить голод 1933-го– дім стоїть без даху. Покрівля була із соломи, в якій траплялися колоски пшениці, і Катерина повиймала ці колосочки, щоби нагодувати своїх дітей.
Талановито у фільмі показана радянська влада, представники якої засівають землю канцелярськими скріпками, з яких виростає колючий дріт. Але найбільш вражаючий момент – це похорон хати. За радянських часів Катерині будують кам’яний будинок, а глиняний дім під соломою несуть на цвинтар. Це похорон української культури: у нас забрали її, давши натомість ілюзорний захист та стабільність.
Катерина розмовляє із хатою та повторює імена дітей – живих і мертвих. Вона доживає до наших часів, до цієї війни. І знову починається толока, всенародний захист країни, волонтерський рух, а символом нашого роду стає велетенський дуб, на гілках якого світять віконечками глиняні хатки.
“Чорні очка, чорні очка, як терен”, – співають волонтери дорогою в АТО…
А ще у фільмі є кульова блискавка, яка з’являється у різні періоди історії, а також дивний персонаж – Вінні-Пух Ламанчський, якого грає Богдан Бенюк. Вінні-Пух намагається зловити блискавку за допомогою залізного ланцюжка, який він розкручує по колу, та скляної банкиіз землею – заземленням. Врешті-решт він ловить блискавку та запихає її у банку.
“Існують сили, які здаються нам могутніми та непоборними, але це лише так здається. Не треба боятись. Можливо, поводитись із ними треба так само сміливо, як це зробив Вінні-Пух у фільмі”, – каже Михайло Іллєнко.
Напевно, він має рацію. Яким би не видавався сильним ворог, ми подолаємо його, якщо зберемось усім миром, допомагаючи один одному, як це робили наші предки на толоках.
