Чому “України немає”?

Чому “України немає”?

Інтерв’ю Владислава Суркова, відставного радника президента Путіна, який відповідав за “український напрямок”, викликало сподівану бурхливу реакцію. Особливо слова про Україну загалом і про Донбас зокрема. Ніби нічого нового, такого, чого б ми не чули раніше, він і не сказав, то звідки ж така реакція? Гадаю, що занепокоєння українців – приховане чи й відкрите – викликали не самі слова кремлівського “яструба війни”, а реальність підстав, на яких будуються ці формулювання.

Отже, що сказав Сурков? “України немає. Є українство. Тобто специфічний розлад умів. Дивним чином доведений до крайнього ступеня захоплення етнографією. Таке собі криваве краєзнавство. Сумбур замість держави. Борщ, Бандера, бандура є. А нації немає”. Якби це були бредні когось на кшталт Жириновського, то ми могли б просто посміятись. Якби ми могли припустити, що це наслідок улюбленої медитації-“безмислія” того ж Суркова, то теж просто відмахнулись би. Але ж ні – нас зачепило. А чому?

Тут дозволю собі процитувати фрагменти ще однієї цікавої розмови: “Сучасна Україна – це велике порося, що лежить на блюді і просить, щоб його негайно розрізали по шматочку”; “Ми говоримо не про FailState, не про провалену, помилкову державу, про яку говорить той же Путін – ми говоримо про DisgraceState, про державу приниження, державу ганебну, яка навіть не може усвідомити, що вона розвалюється, і робить вигляд, що продовжує існувати”; “Держава, яка навіть не зрозуміла, що її немає”; “Тому не потрібно так вже сильно переживати з того приводу, що держави немає. Виявиться, що цілком можна жити без держави”.

Це фрагменти розмови між українським філософом Сергієм Дацюком і шеф-редактором інтернет-сайту “Хвиля” Юрієм Романенком, опублікованої на цьому ж ресурсі нещодавно, але ще до появи “скандального” інтерв’ю Суркова. Отже, про те, що “України немає”, говорить не тільки кремлівська пропаганда, конкретний чи колективний Путін, але й люди, скажімо так, неостанні в українському публічному дискурсі. Обоє – і Дацюк, і Романенко – є фахівцями, шанованими у професійному середовищі людьми, яких не звинуватиш ні в непатріотизмі, ні у кремлефільстві. Від їхніх слів просто так не відмахнешся.

Вдаючись до алегорій, можемо перефразувати одне кліше з минулих часів: хоч у цій “пісні” музика двох публічних інтелектуалів, але ж слова – народні. Не думаю, що можна ще зустріти людину в Україні, якій би не доводилось чути від знайомих чи незнайомих, що “держави немає”. Або й констатувати це самій. До таких висновків доходять люди, що мали справу з корумпованими українськими правоохоронцями і судами; яких “доять” податківці і митники; яким не надали належної медичної допомоги без засовування купюри в кишеню буквально всім представникам медперсоналу; які щодня стикаються з реальністю українських шкіл та вишів etc.

Коли громадянин країни відчуває себе постійно обікраденим, приниженим, обманутим, беззахисним, то для нього “держави немає”, бо держава – це не тільки прапор і гімн, і тим більше не калина чи вишиванка – це система, яка повинна громадянинові сприяти, помагати, захищати. Якщо система не діє, то дійсно держави нема.

А що ж є? Товариство з обмеженою відповідальністю “Держава Україна”, яке має свої символи, закордонних партнерів, клієнтів і підрядників тощо. Є країна, “прихватизована” кільканадцятьма олігархічними кланами. Є “державне утворення”, де система держуправління замінена системою визиску населення, а система соціального захисту перетворена на схему розкрадання державного та місцевих бюджетів.

Таке умовне “державне утворення” може щось заробляти і надавати якісь послуги, але вже з кризовою ситуацією глобального характеру, як-от зовнішня агресія чи внутрішня паніка з приводу загрози епідемії, воно впоратись не здатне. І від рейдерського захоплення конкурентами саме не може оборонитися, без допомоги закордонних партнерів.

Тому проблема не в тому, що хтось – цинічні чужі чи щиро занепокоєні свої – говорять про відсутність держави, а в тому, що існують реальні підстави так думати. Як би там не було, але про ці підстави потрібно говорити чесно і відкрито. І швидко, бо часу щораз менше.

Економіка України “на ладан дише”, чого вже не приховують цілком аполітичні і патріотичні експерти. Про втому Європи й іншого цивілізованого світу від українського “бардаку” і корупції говорять вже навіть наші щирі прихильники, адвокати, лобісти та ін. Тож якщо зволікати із вирішенням цих проблем, то розмови на тему “чому є” підстави так говорити можуть перейти у категорію “чому були” підстави так говорити.

І не треба піддаватися на декларований Сурковим “укрооптимізм”, коли він єхидно й поблажливо додає, що “хохли – рєбята вперті, вони зроблять…з часом Україна таки буде”, бо тут же додає: “Однак яка саме це буде Україна, в яких кордонах вона буде існувати і навіть, можливо, скільки буде Україн – питання відкриті”. 

Отже, було б добре, якби на ці питання відповідь спромоглися дати ми самі і то так, щоб у тих чи інших “суркових” не було підстав для заяв, що “України немає”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *