By Відображення культів сил природи у культурі Кукутені-Трипілля V – III тисячоліття до н.е. Частина 1. Землеробські культи
Кукутені-Трипілля – одна з найбільш розвинутих європейських культур VI – ІІІ тисячоліття до н.е., яка у часи свого розквіту була поширена на території 190 000 км,2 на теренах сучасної України, Молдови та Румунії, від Дніпра до Південно-Східного Прикарпаття, від Полісся до Чорного моря і Балкан. У 2003 році майже 3 000 пам’яток були ідентифіковані як поселення трипільської культури.[1] Тільки в Україні їх виявили більше тисячі.
Трипільці жили як невеликими, розташованими за 3-4 км одне від одного поселеннями, що складалися з кількох родів, так і величезними “протомістами”, населення яких було об’єднано у племінний союз, і досягало 20-24 тис. осіб. У IV-III тисячолітті до н.е. трипільці створили найбільші населені пункти Європи того часу, в яких нараховувалось до 1 600 структур. Це урочища Тальянки (400 га), Майданецьке (300 га), Доброводи (259 га).[2] Хоча в них не виявлено ознак, які відрізняють село від міста (ремісничих кварталів, культових комплексів), їх називають “протомістами”. На той час жодна з європейських землеробських культур не могла зрівнятися з трипільською за чисельністю і темпами росту населення, яке в IV тисячолітті до н.е. сягало майже 410 000 – 1 000 000 осіб.[3]
В архітектурі та мистецтві трипільців знайшли яскраво проявились характерні особливості тогочасного багатого за космогонічним і міфологічним змістом релігійного життя, світоглядні ідеї та культи, притаманні багатьом народам, які стояли тоді в авангарді культурного розвитку людства.
Характерною особливістю більшості трипільських поселень було центричне планування, коли будинки розташовувались одним або кількома рядами довкола круглої площі. Особливо чітко кругове планування поселень можна простежити у Подніпров’ї та Молдові. Наприклад, у поселенні Веселий кут будинки утворюють одне коло, у Гарбузині – два, у Мирополі – три, у Володимирівці – п’ять, а у Петрені (Молдова) – десять концентричних кіл (рис. 1).
Одним з найбільш вивчених є поселення в урочищі Коломийщина і біля с. Халеп’я в районі м. Трипілля Обухівського району (рис. 2), розкопане в 1934 – 1939 рр. групою українських та російських археологів. Згідно з реконструкцією поселення Тетяни Пассек, майже 30-ть будівель у ньому були розташовані по колу діаметром 170 метрів. Всередині цього великого кола є ще одне, діаметром 50 – 60 м, в якому було 8 споруд.[4]
Планування поселень з круглою площею в центрі обумовлювалось як утилітарними, так і релігійними потребами. Відсутність огорож для тварин біля жител трипільців свідчить, що загоном для худоби служив круглий майданчик у центрі поселення. Але оточену будівлями площу, яку використовували для захисту домашніх тварин від хижаків, можна було зробити і прямокутною. Домінування модуля кола визначалось культом Сонця, який відігравав одну з провідних ролей у релігійному житті трипільців. Площа була центром виру людського буття і головним культовим центром поселення, який невидимою віссю пов’язував людей з вищими небесними силами.
Варто підкреслити, що корова, віл і, особливо, бик, що складали основу трипільського стада, вважались священними. Культ бика, який ще з часів верхнього палеоліту був символом чоловічої запліднюючої сили, семантично парний до культу жінки-матері, з розвитком землеробства синтезувався з культом Матері-Землі. Поширення культів Матері-Землі та бика, як і культу Сонця, у IV – III тисячолітті до н.е. мало відображення у характеристиці домінуючих на той час зодіакальних знаків Тельця (стихією якого є земля, а він сам є символом Землі) та Овна (стихією якого є вогонь, а планетою екзальтації – Сонце).
Культи Сонця, Матері-Землі та бика, які посідали особливо важливе місце у духовній культурі трипільців, вплинули на планування і дизайн не лише поселень, але й жител та храмів різних розмірів. Їх зводили з дерева, обмазували глиною і розмальовували яскравими фарбами.[5] Модель хати, знайдена у Володимирівці, демонструє різнокольоровий розпис з червонуватих, жовто-брунастих, рожевих і чорних смуг. У багатьох камерах-кімнатах були виявлені вівтарі, які фактично перетворювали житла на сімейні культові споруди (рис. 3). Вівтарі мали форму хреста (символу Сонця), або чотирикутника (символу Землі), зорієнтованого на чотири сторони світу, що асоціювались з чотирма порами року, дня та віку людини: Схід – весна – ранок – дитинство, південь – літо – полудень – юність, захід – осінь – вечір – зрілість, північ – зима – ніч – старість.
Трипільські храми, які, ймовірно, були значно більших розмірів, ніж будинки, мали завершення у вигляді бичачих рогів. Один з таких храмів виявили в поселенні Небелівка (рис. 4).
Унікальне святилище аграрного культу Матері-Землі було відкрито у с. Сабатинівка на Південному Бузі. Це була велика споруда з дерева і глини, площею 70 м2, що складалася з вузького коридору (своєрідного нартекса) і святилища, простір якого можна умовно поділити на дві половини (рис. 5).
У ближчій до входу половині не було жодних предметів, а у дальній виявили 5 зернотерок, піч на круглому постаменті, а біля неї посудину, декоровану стилізованим скульптурним зображенням жіночих грудей. Ще далі, біля торцевої стіни, стояв вівтар-жертовник завдовжки 6 метрів. Біля жертовника стояв трон-сідалище зі спинкою, яка нагадувала стилізовані роги бика. Очевидно, святилище було призначене для ритуального випікання хліба, яке проводили сім жінок: п’ять розтирали зерно і замішували тісто, шоста випікала хліб, а сьома – головна, можливо, жриця – сиділа на троні-сідалищі біля вівтаря і керувала обрядом.[6]
Те, що спинка трону жриці завершувалась стилізованим зображенням бичачих рогів, свідчить про тісний зв’язок культу Матері-Землі з культом бика. Подібні мініатюрні трони-сідалища, завершені бичачими рогами, служили сидіннями для стилізованих трипільських скульптурок Матері-Землі (рис. 6).
“У трипільській культурі, – пише М. О. Чмихов, – знайдені статуетки на крісельцях, виготовлених у вигляді стилізованих биків. Статуетки уособлювали богиню плодючості, що може бути порівняна з грецькою Деметрою…”.[7] Деметра у перекладі з грецької мови означає “земля-мати”. Отже, головна богиня трипільців сидить на троні, зробленому у вигляді символу провідного на той час сузір’я Тельця. Якщо у святилищі в Сабатинівці звершувався ритуал випікання сакрального хліба, присвячений Матері-Землі, не дивно, що під час цього дійства жриця сиділа на троні з рогатою спинкою.
На вівтарі у сабатинівському святилищі лежало 16 жіночих скульптурок, яких, згідно їхнього символічного орнаменту, використовували у магії родючості землі (рис. 7). На деяких фігурках нанесений ромбічно-меандровий орнамент, що ще з часів палеоліту був символом блага і достатку, оскільки асоціювався з природним малюнком на кістках мамонта (головної промислової тварини). На поверхні інших скульптурок видно відбитки зерен або ромб, розділений навхрест на 4 частини, у кожній з яких відбиток зерна. Ноги прокреслені лініями, ніби їх оплітає змія – дух землі.
Варто ще раз підкреслити, що у жіночих скульптурках трипільців, як і інших землеробських народів V – III тисячоліття до н.е., яскраво виявляється синтезування культу Жінки-Матері з культом Матері-Землі. Якщо у попередню добу Тельця (30 100 – 27 950 р. до н.е.) культ жінки синтезувався з культом травоїдних тварин, яких годує земля, (особливо бика – зооморфного символу чоловічої сили), то тепер до цього додається культ самої землі (ґрунту, поля, ниви). Як пише дослідниця релігійної культури трипільців Наталія Бурдо: “…Жіночі статуетки закопувались у землю, щоб надати їй плодовитості, вдихнути у неї особливу силу, яку вона потенційно має, але яку можна збільшити. Наприклад, у поселенні Майданецьке (Majdenets) біля одного з будинків знайдено яму, в якій було 10 глиняних фігурок”.[8] Водночас символи зернових культур, нанесені на жіночі скульптурки, збільшували їхню магічну силу. Зерна пшениці, виявлені у складі глини, з якої ліпили фігурки жінок, свідчать, що глину замішували на зернах, а можливо, на борошні. С. Н. Бібіков приурочував виготовлення таких скульптурок до новорічного циклу заклинальних землеробських обрядів.[9]
Оскільки вагітність жінки порівнювалась з визріванням зерна в утробі землі, на животах або на спинах багатьох фігурок є символи засіяного поля – ромб або косо поставлений квадрат, розділений навхрест із симетричними крапками (зернами). “Далі IV тисячоліття, у глибину віків, – пише Б. О. Рибаков, – цей ромбічно-точковий візерунок не йде, в орнаменті мисливських племен його взагалі немає, і нема його у більш пізній час. Це ще раз дозволяє міцно пов’язати його з землеробською символікою і вважати його ідеограмою зораного поля (чотири зімкнутих ромба), або засіяної насінням ниви (ромби з крапками всередині)”.[10] Подібні зображення зустрічаються на скринях для зберігання зерна (рис. 8).
Доцільно зазначити, що симетричні символічні знаки засіяного поля та сил природи на трипільських артефактах IV тис. до н.е. є результатом довготривалого процесу формування принципу симетрії, початок якого збігається з початком неоліту. Уявлення про чітку симетрію не мало великого значення у попередньому палеолітичному та мезолітичному мистецтві. Домінуючим у той час був ромбічно-меандровий орнамент, що походив від природного малюнку на кістках мамонта, і сприймався як символ благополуччя. Іноді палеолітичні митці вирізьблювали тільки кутики ромбів – спрощений варіант, отримуючи ялинковий орнамент, який бачимо, наприклад, на скульптурці жінки-пташки з Мізинської стоянки. У ромбічно-меандровому орнаменті принцип симетрії хоча присутній, але виявлений дуже нечітко, в цілому складається враження килимкового хаотичного малюнку. Хаотичний світ природи, де немає симетрії, зумовлював відповідні композиції зображень. З розвитком землеробства у VII – V тисячолітті до н.е. такі фактори як праця на прямокутних ділянках поля, чіткі плани будівель і поселень призвели до зародження у свідомості людини принципу симетрії, який яскраво виявився в артефактах землеробських культур, зокрема трипільської. Поряд з килимковим орнаментом з’явився орнамент, побудований симетрично.
Далі буде…
[1] Cucuteni-Trypilian_ culture [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https // en.wikipedia.org/wiki/Cucuteni-Trypilian_ culture. – Заголовок з екрану.
[2] Крвавич Д..П., Овсійчук В.А.,, Черепанова С.О. Українське мистецтво. Навч. посібн.: У 3 ч. Передмова проф.. В. Скотного. – Ч. 1. – Львів: Світ, 2003. – 256 с. +16 вкл. Іл. ISBN 966-603-202-3$ 966-603-203-1 (ч.1). – С. 64. Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. М.: Наука,1994. – 608 с. – С. 70.
[3] Трипільська культура [Електронний ресурс]. – Режим доступу https://uk.wikipedia.org/wiki/. – Заголовок з екрану.
[4] Трипільське поселення Коломийщина І [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://mound.io.ua/s2285900/tripilske_poselennya_kolomiyshchina_i. – Заголовок з екрану.
[5] Крвавич Д.П., Овсійчук В.А., Черепанова С.О. Українське мистецтво. Т.1.Львів: Світ, 2003. – С.64.
[6] Мовша Т.Г. Святилище Трипольской культуры. – Сб., 1971,№4, с. 202, Макарович М.Л. Об идеологических представлениях у трипольских племен.. Зап. Одесск. Арх.. о-во. Одеса, 1960,1 (34), – С. 291. Рыбаков Б.А.Язычество древних славян. М.: Наука, 1994. – 608 с. – С..175-176.
[7] Чмихов М.О. До історії вивчення проблем знаків зодіаку // Українське небо. Студії над історією астрономії в Україні: збірник наукових праць/ за заг. ред. О. Петрука. – Львів : Інститут прикладних проблем механіки і математики ім. Я.С. підстригала, 2-14. 767 с. С. 31 – 38. С. 35.
[8] Бурдо Н. Сакральный мир и магия. Пространство цивилизации Триполья [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www. iananu.kiev. ua/private/pages/Burdo 03/N3/articles/sacral.htm/. Заголовок з екрану.
[9] Бибиков С.Н. Культовые женские изображения раннеземледельческих племен юго-восточной Европы [Текст] / С.В. Бибиков // Советская археология : наук. журн.. – М., 1951, XV/ – C. 135.
[10] Рыбаков Б.А. Язычество древних славян [Текст] : [моногр.] / Б.А. Рыбаков. – М.: Наука, Российская академия наук, Отделение истории, Институт археологии, 1994. – 608 с. ISBN 5-02-009585-0. – С.48-49.
