By Два шматки виправленої шкіри, викопані на 14 українських стоянках скіфів з різних періодів (від 700 до 300 р. до н.е.), були людськими – читаємо в PLOS ONE. Антропологи дослідили 45 взірців, бо хотіли перевірити повідомлення Геродота про те, що воїни, котрі мешкали причорноморські степи, використовували шкіру з правих рук ворогів для пошиття колчанів – пише Агнєшка Кжемінська на польському науково-популярному інтернет-порталі Pulsar.
Дослідження показують, що вона служила як декорація верхньої частини футлярів для стріл, які належали вождям чи особам високого рангу, котрі померли коло 2,4 тис. років тому у часах розквіту Скіфів. Вони не були єдиним народом, котрий використовував людську шкіру для виготовлення символічно важливих предметів. Те саме робили й корінні мешканці Америки, а, скоріш за все, і чимало народів, що населяли терени Євразії.
Найбільш відомим звичаєм, повʼязаним особливо з народами, котрі славились войовничістю, було зняття скальпів з ворожих голів. Доказом цього є черепи зі слідами надрізів. Скальп ворога був, звичайно, ознакою відваги того, хто його здобув, але й амулетом, який захищав від стріл або ж приваблював чергових ворогів, котрих можна було убити. Всю шкіру з убитих жертв знімали ацтеки, аби її вдягнути на себе підчас ритуалів. В багатьох культурах з неї творили амулети, піхви для мечів чи шаманські бубни.
Представники розвинених цивілізацій також не цуралися виробництва предметів з людської шкіри – в тім числі і таких, що служили для щоденному вжитку, як то взуття чи рукавички. Та все ж невідомо, скільки правди є в таких оповіданнях. А вони розповідають, що один з вождів наполеонівської армії мав такі штани, бо вірив, що їх не пробивають кулі. Або ж, що в часах французької революції один швець в місті Медон робив взуття із шкіри гільйотинованих аристократів. А також – що плащі з людської шкіри були модними у Франції серед злочинців ще й на початках ХХ ст.
У книзі Томаша Бонека «Людей на мило. Міф, в який ми повірили» названо легендою нашу переконаність, що з переробленої людської шкіри німці в концентраційних таборах смерті масово виготовляли рукавички чи абажури. Хоч правдою є те, що з тіл убитих виробляли анатомічні препарати.
Від древніх часів до кінця ХІХ ст. людською шкірою оправляли деякі книги, напр. „Des Destinées de L’Ame” 1880 року Арсена Уссе, присвячену медитації над душею і життям після смерті. Людовик Буланд, лікар і бібліофіл, використав шкіру зі спини своєї померлої від інфаркту психічно хворої пацієнтки, бо «твір про людську душу заслуговував цього». Можна б сказати, що це було символічно, але якось значно менш збагненне, ніж діянні скіфів 2500 років тому.
