By 
Толерантність є однією з моральних цінностей гуманізму. Вона базується на співіснуванні з іншими людьми, визнанні їхніх поглядів та засудженні насилля. Також цей термін розуміється як вища духовна якість, що дозволяє без агресії сприймати людей з відмінними цінностями; терпиме, лояльне ставлення до вірувань, думок, поглядів інших людей; бажання досягти порозуміння при конфлікті без застосування насилля та приниження людської гідності.
Оскільки український дискурс війни тільки починає формуватись, то й межі толерантності у ньому ще не визначені. Однак дослідниця Г. М. Яворська[1] вважає, що попри локальність російсько-українського військового конфлікту, його дискурс є глобальним – про ситуацію говорять у всьому світі і не тільки у межах медіа-сфери.
Мова війни та меми
Мова війни не є вербальною агресією. Здається, що негативні слова, як-от “колоради” чи “майдауни”, – це мова ворожнечі. Однак насправді їх використовують не для того, щоб когось образити, а щоб визначити власне місце у конфлікті. Особи, що вживають слово “сепари”, не будуть називати когось “майдаунами”, тобто у такий спосіб вони долучаються до якогось із ворогуючих таборів.
Мову ворожнечі можна регулювати забороною, цензурою, суворою редакційною політикою тощо, однак жоден із цих засобів не підходить для мови війни. Якщо заборонити називати когось “ватниками”, люди знайдуть інше слово. Тобто з мовою війни неможливо боротись, адже вона існує доти, доки й сама війни[2].
Національний та міжнародний дискурси російсько-української війни не збігаються: за словами Кремля, це “громадянська війна” або “внутрішній конфлікт”; для деяких країн ЄС – збройний конфлікт, українська криза; а Курт Волкер називає воєнні дії на Донбасі “гарячим конфліктом”. Саме тому стратегічною ціллю України повинно стати формулювання й розповсюдження власного наративу війни з Росією.
Мова ворожнечі, наприклад антонімічне протиставлення “перемога-зрада”, переводить наратив перемоги над зовнішнім противником до подолання влади, перетворюючи фразу на протиставлення “влада-народ”. Усе це впливає на єдність та стабільність суспільства, особливо напередодні виборів.
Наратив “миру та стабільності”
Особливістю сучасного дискурсу війни стала зміна риторики політичних кіл, що прагнуть реваншу. Їхні гасла замість перемоги пропонують українцям “мир за будь-яку ціну”, фактично маніпулюючи природним бажанням людей жити у безпеці. Відбувається згубна підміна смислів. Архаїчні радянські гасла на кшталт “тільки б не було війни” чи “поганий мир краще, ніж хороша війна” насправді мають єдиний зміст – не треба чинити опір, бо буде тільки гірше.
З вересня 2018 року почала з’являтись політична реклама зі словом “мир” у різних варіаціях. Тоді ж у Facebook започаткували хештег #УкраїнаЗаМир та однойменну сторінку, на якій публікують рекламу майбутньої політичної сили. Партію по’язують зі старшим сином Віктора Януковича – Олександром.
Однак це не єдина спроба реваншу антимайданівців. Колишні регіоналівці, а нині члени “Опоблоку” зареєстрували власні партії: Євген Мураєв – політсилу “Наші”, а Вадим Новинський – “Партію миру”. Навіть з назв зрозуміло, що ці політичні блоки пропонують поділ суспільства на своїх та чужих. То чи це насправді гаслами миру та стабільності?
Цікаво, що символ з реклами партії “Наші” схожий на дизайн зірки “Армії Росії”, а також на емблему прокремлівського молодіжного руху “Наші”, автором та ідеологом якого був заступник голови адміністрації президента РФ В. Сурков. У російському опозиційному середовищі учасників цього руху називають “нашистами” і “путін’югендом”.
На тлі появи такої кількості “голубів миру” українцям варто пригадати антиутопію Джорджа Орвелла “1984”, у якій “міністерство миру” займалося справами війни, а на будівлі “міністерства правди” були гасла “Війна – це мир!”, “Рабство – це свобода!”, “Байдужість – це сила!” У сучасній Україні “мир” народові також пропонують саме ті, хто приніс війну.
Межі толерантності у дискурсі російсько-української війни повинні бути інституціоналізовані за допомогою організаційних та правових механізмів, зокрема – завдяки державному регулюванню діяльності ЗМІ. Уже цьогоріч 2 жовтня Комітет ВРУ з питань свободи слова й інформаційної політики підтримав на закритому позачерговому засіданні законопроект № 9068 “Про телебачення і радіомовлення”, що передбачає штрафи для ЗМІ за публікацію фейкових новин та заперечення російської агресії[3]. Документ може скоротити випадки свідомого транслювання висловів, які сприяють розпалюванню міжнаціональної та громадянської ворожнечі всередині країни.
[1] Яворська Г.М. Гібридна війна як дискурсивний конструкт
[2] Matrix: Марутян Р. Перемога чи мир? смисловий вимір російсько-української війни
[3] Громадське: Комітет Ради схвалив законопроект, який дозволить штрафувати ЗМІ через заперечення агресії Росії
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
