By 
Наприкінці лютого невизнаний президент Білорусі Олександр Лукашенко їздив із робочим візитом у Китай, де зустрівся з китайським лідером Сі Цзіньпінем. Очільники обговорили низку проблем партнерства між країнами та домовилися про активізацію співпраці у сфері торгівлі, економіки, безпеки та оборони.
У цьому контексті варто згадати про спільну китайсько-білоруську розробку — ракетну систему “Полонез”, яка може влучати в цілі на відстані до 300 км. Вона проходить випробування в Білорусі, але поки що не використовується в боях. Росія мала певні плани на неї, але Китай наразі не хоче передавати її РФ, проте, за останніми даними, уже розглядає можливість надання певних видів зброї. США попередили Пекін, що в разі військової підтримки Росії вони введуть проти КНР потужні санкції. У відповідь Китай порекомендував Штатам не втручатися в ці справи, але остаточного рішення ще не ухвалив. Тож візит білоруського очільника в КНР, можливо, також був пов’язаний із цим питанням. Китай не зважиться постачати в Росію зброю та військове обладнання прямо, а от через треті країни — цілком, і Білорусь тут повністю підходить, оскільки є надійним союзником РФ.
Проте це не єдина мета візиту О. Лукашенка в КНР. Білоруський лідер керується насамперед прагненням залишитися при владі й зберегти Білорусь як самостійну державу, адже В. Путін намагається всіма можливими засобами приєднати її до Росії. Хай як Лукашенко говорить про свою відданість Путіну, але на повне політичне приєднання до Росії ніколи не піде. Річ у тім, що в Білорусі він хоч і самопроголошений, але президент, а в союзній державі в кращому разі буде губернатором. Тому Лукашенко й намагається заручитися міжнародною підтримкою, щоб забезпечити стабільність свого панування.
Звичайно, США і країни ЄС не визнають його легітимності, а от Китай — цілком. Пекін сьогодні перебуває в геополітичному протистоянні з Вашингтоном, тому шукає собі максимально багато союзників, і Білорусь йому підходить, оскільки стиль правління в них дуже схожий. Крім того, держави ЄС здебільшого не прагнуть посилювати співпрацю з Китаєм, оскільки більше зорієнтовані на США, тому Білорусь потрібна Китаю в регіоні Східної Європи для реалізації його стратегічної програми “Новий шовковий шлях”. Китай уже впливає на країни Центральної Азії й хоче також посилювати свій вплив і в Білорусі, обмежуючи в такий спосіб апетити Москви. І Лукашенку це, звичайно, вигідно, адже якщо Путін захоче повністю проковтнути Білорусь, то Китай не дасть йому цього зробити.
Схожа ситуація була в Казахстані. Під час протестів проти влади Токаєва російські війська ввійшли на територію країни й навели там лад. Путін хотів залишити російських військовослужбовців у країні, щоб контролювати владу Казахстану чи навіть анексувати деякі регіони, особливо північні, де панують потужні проросійські настрої. Але президент Казахстану звернувся по допомогу до Китаю. Китайський лідер Сі Цзіньпін наголосив на тому, що він поважає суверенітет і територіальну цілісність Казахстану й не допустить жодних посягань на його незалежність, тож російські війська змушені були покинути територію країни. Тому самопроголошений лідер Білорусі також сподівається на підтримку Китаю.
Отже, візит Лукашенка в Китай минув досить успішно для обох сторін і сприяв посиленню співпраці між країнами в різних галузях.
