By Зірка HD 41566 відома вже більше ста років. Тож як можливо, що її потужне магнітне поле ховалося від уваги астрономів? Відкриття зірки нового типу – це справжня рідкість. Зараз таким досягненням можуть похвалитися автори статті у „Science”, на чолі котрих стоїть Томер Шінер, астроном з Центру астробіології у Мадриді. А новий тип зірки – це магнетична гелієва зірка. Ця зірка утворює магнітне поле величиною в 43000 гаусів. Це у 100 тисяч разів більше, ніж Земля – пише Лукаш Тихонєц на сторінках польського інтернет-порталу projectpulsar.pl
Ключовими для відкриття виявилися заміри з Canada-France-Hawaii Telescope (CFHT), здатного до спектрополариметрії. Це технологія, що дозволяє одночасно розщеплювати світло і вимірювати його поляризацію. Власне, замірювання тієї другої уможливлює окреслення властивостей магнітного поля навколо зірки.
Спостереження повністю змінили погляд на HD 41566. По-перше, вони значною мірою полегшили цю зірку – раніше її масу вираховували на 4,2 мас Сонця, нові ж вимірювання пропонують удвічі менший показник. Модель її еволюції, а отже добре обґрунтоване теорією передбачення майбутнього, ясно вказує на те, що HD 41566 закінчить своє існування як магнетар – тобто нейтронна зірка з магнетичним полем, вимірюваним вже не у тисячах, а в мільярдах гаусів.
Усвідомивши це, автори статті могли вигукнути – бінґо! Магнетарі – це найпотужніші магніти Всесвіту, існування котрих було підтверджено понад 30 років тому. Від тієї пори науковці замислювались, як можуть виникати ці монстри. Нове відкриття суттєво наближає нас до зрозуміння процесу їхнього народження.
Як особливий тип нейтронних зірок, вони мали б виникнути після вибухів супернових. Однак, щоб такий вибух відбувся, зірка повинна б бути досить масивною. Досі не вдавалося відкрити обʼєкту такого типу, який володіє водночас і потужним магнітним полем – що міг би бути зародком магнетара.
Науковці разом з цим дізналися про щось цікаве із минувщини HD 41566. Адже виявилося, що та гелієва зірка виникла не так, як зазвичай виникають гелієві зірки, тобто відкидаючи водневу оболонку, а шляхом поєднання двох гелієвих ядер менших зірок.
