By 
Яке ж місце України в реалізації проекту “Новий шовковий шлях”? За словами фахівців Міністерства інфраструктури України, щодня з Чорноморська за напрямком Захід-Схід йдуть два пороми (150-200 вагонів), а також вантажні кораблі з товарами (як правило, забороненими до транзиту через територію Росії). Однак закінчують свій шлях вони в Казахстані, а не в Піднебесній.
Справа в тому, що Китай не використовує український відрізок “Нового шовкового шляху”, а відправляє товари через Білорусь, Казахстан і Росію. До того ж країни Середньої Азії до нас нічого не імпортують, окрім бавовни, сухофруктів та мандаринів. Відтак поїзди, що прямують цим транспортним коридором, просто нічим завантажити. Перевізникам доводиться оплачувати перегін порожніх вагонів, а це дуже дорого та ще й негативно впливає на ринки збуту. Росія наразі витіснила нас із середньоазійських ринків. Із 2016 року, після того, як президент РФ В. Путін увів обмеження, наш експорт до цих країн скоротився вдесятеро.
Отже, попри переговори з китайцями, “Новий шовковий шлях” для нас не працює. Піднебесна залишає цей проект про запас, використовуючи як аргумент тиску для переговорів із росіянами, для апеляції щодо зниження їхніх тарифів тощо.
Нещодавно американський інформаційний портал “The Daily Signal” оприлюднив статтю Нолана Петерсона “Американська зброя та китайські гроші борються за вплив в Україні”, присвячену діям КНР та Сполучених Штатів в нашій країні в умовах відмови від партнерства з РФ.Петерсон зазначає, що поки в Україні святкували довгоочікувану подію – надання летальної зброї від США, Китай оприлюднив свої майбутні інфраструктурні проекти.
У статті також сказано, що у перспективі інтереси США та КНР мають багато складних протиріч. Водночас сумарно обіцяні інвестиції Піднебесної в українську економіку майже збігаються з розміром військово-технічної допомоги з боку Вашингтону. Зокрема, 22 грудня 2018 р., одночасно з повідомленнями щодо американського озброєння, Пекін анонсував надання 500 млн доларів кредиту від китайської компанії CCEC для розвитку проектів доступного житла для українських ветеранів та тимчасово переміщених осіб. На думку Петерсона, така економічна активність Китаю в нашій державі є частиною “Нового шовкового шляху”, який може стати реальним стратегічним досягненням Китаю, змінити економіку чи інфраструктуру нашої країни, а також дати можливість Пекіну впливати на політичні, ідеологічні та культурні проекти, які він насаджуватиме.
Як за цієї ситуації позиціонувати себе Україні? Нині, у час нашої боротьби проти російської агресії, Китай не надає ні прямої допомоги українським військовим, ні дипломатичної протекції Україні, натомість у Радбезі ООН здебільшого утримується від голосування чи підтримує російські пропозиції. До того ж китайське судно “JIAN JI 3001” допомагало РФ у будівництві так званого енергомосту до анексованого Криму. У такий спосіб КНР перетворилась на пасивного співучасника злочинів путінського режиму.
Усі ризики від китайських інфраструктурних проектів на кшталт “Один пояс – один шлях”, звісно ж, можна проігнорувати, адже “наша країна потребує значних фінансових інвестицій для перезапуску економіки та надолуження сусідів-європейців”. Судячи з ситуації в низці африканських країн, де Пекін фактично конвертував свою фінансову допомогу в політичний капітал, погоджуватися на “дешеві” (ефект “Панди”) китайські кредити не варто.
Важливим аспектом геостратегії “Панди” є активне використання виробленого в КНР телекомунікаційного обладнання для кіберрозвідки та промислового шпигунства. Свідченням цього є нещодавній скандал із телегігантом Huawei, який на технічному або ж програмному рівні створював приховані входи (backdoor), що за потреби можуть використовуватися для проникнення до інформаційних систем користувача. Однак скористатися ними здатні як спецслужби певної держави (КНР), так і звичайні кіберзловмисники.
Завдяки нинішньому одноосібному лідерству в розробці технології зв’язку 5G у майбутньому Китай зможе контролювати інтернет, що також можна розглядати як загрозу безпеці не лише України, а й усього світу. До того ж китайські спеціалісти, відомі своїм хистом до копіювання новітніх технологій, проявляють особливу цікавість до перспективних розробок в ракетно-космічній, авіаційній галузях та машинобудуванні України. Тому, реалізовуючи гіпотетичні українсько-китайські проекти в цих напрямках, потрібно зважати на ризики для наших національних інтересів, а також на позицію стратегічних закордонних партнерів, насамперед США.
З огляду на те, що Китай і Росія є яскравими представниками “азійського способу виробництва”, нічого дивного, що природа їхніх внутрішніх режимів однакова, а обидва авторитарні лідери – і Сі Цзіньпін, і В. Путін – відкрито чи приховано дотримуються антизахідного курсу. Очільник КНР, до речі, скасувавобмеження на перебування при владі, встановлені за Ден Сяопіна, і забезпечив собі право пожиттєво керувати державою, та й В. Путін у “демократичний” спосіб “прирік себе” на довічне тронування в Кремлі.
Чи є бодай гіпотетична можливість, що Пекін і Москва колись погодяться грати за чіткими, зрозумілими правилами, визначеними західною цивілізацією? Сподіватися на це сьогодні особливих підстав немає. Навпаки, і Сі Цзіньпін, і Путін прагнуть нав’язати світові власну гру без правил, де перемагає сильніший, хитріший та підступніший. Західні демократії, попри звичну піднесену риторику, як це бачимо з останніх візитів Сі Цзіньпіна і В. Путіна до Франції, не мають ефективних механізмів стримування амбіцій будь-яких авторитарних режимів, що тероризують свої народи й становлять загрозу для сусідніх. Якщо Пекін Ден Сяопіна для Франції, Німеччини, Америки був лише потужним економічним конкурентом, то під керівництвом Сі Цзіньпіна він перетворюється на небезпечного системного супротивника, зокрема й ідеологічного. Китай прагне стати не лише найбагатшою державою світу, але й найвпливовішою, обійшовши США. І для цього стратегія “Панди” найдоречніша.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
