By Мозок заповнює прогалини у справжніх спогадах, доповнюючи їх тим, на що сподівався, а не тим, що бачив у дійсності. Пам’ять нас часто підводить. Коли не пам’ятаємо якоїсь подробиці, то несвідомо заповнюємо прогалину вигаданими елементами – пише Марта Аліція Тжецяк у польському науково-популярному інтернет-порталі Pulsar.
Цей ефект стає тим сильнішим, чим більше часу минуло від події, а також – чим більше вторинних перешкод (напр., розповідей інших осіб) наклалося на первинні спогади. Стійкою до спотворень здавалася лише короткочасна пам’ять, тобто та, яку ми використовуємо, наприклад тоді, коли переписуємо чийсь номер телефону або поштовий код. Але виявляється, що навіть ті спогади, які ми тримаємо в голові всього кілька секунд, можуть бути порушені упередженнями чи очікуваннями.
Щоб перевірити, наскільки вірно короткочасна пам’ять відображає дійсність, вчені з Амстердамського університету провели з добровольцями серію випробовувань. Вони полягали на запам’ятовуванні літер, котрі висвітлювались на екрані упродовж не більше кількох секунд. Більшість представлених символів виглядали як правильні літери з латинської азбуки, а інші були їхніми дзеркальними відбитками. Завданням учасників було відтворення символів, які вони запам’ятали, а також окреслення – наскільки вони впевнені, що їхні відповіді є правильними і що вони справді бачили ті літери, які декларують.
Завдання було важким, тож учасники часто помилялись. Але вважали, що вони дають правильну відповідь. Цю помилку піддослідні робили частіше тоді, коли висвітлювались дзеркальні відбитки літер, а їм здавалося, що вони бачили правильно написані знаки.
Раніше, коли виконували такі експерименти, вчені вважали, що піддослідним могло просто привидітись, які точно знаки вони побачили. Але група з Амстердамського університету вважала, що справа тут була в чомусь іншому. Якщо хтось покаже нам на кілька секунд фотографію акваріума і попросить запам’ятати кольори всіх тварин, які в ньому плавають, то ми природньо сподіватимемось, що тими тваринами будуть риби. З такими очікуваннями ми можемо не зауважити, що деякі з форм, які плавають у посудині, взагалі не належать до риб. Якраз такий ефект і було викрито у залученому дослідженні.
В учасників були певні очікування щодо демонстрованих об’єктів (вони сподівались побачити літери). Тому, коли запам’ятовували форми знаків, то з їхньої уваги вислизало те, як точно ті виглядали. На приклад, насправді вони бачили літеру «В», обернено випуклостями в ліву сторону, але були переконані, що продемонстрований знак був представлений правильно.
Автори дослідження вважають, що спроектований ними експеримент доводить, що мозок латає дійсність своїми очікуваннями навіть тоді, коли справа стосується тривіальних проблем: напр., відтворення інформації з короткотривалої пам’яті.
