By Здатність птахів перемагати мікроорганізми залежить від шляхів їхньої міграції, – пише Джейсон Дж. Ґолдман у журналі “Scientific American”.
“Щороку напередодні зими багато птахів відлітають з Європи й Азії на південь, щоб грітися під тропічним сонцем Африки. Коли ж настає весна, вони повертаються у помірковану субарктичну зону, де утворюють пари і виховують потомство. Науковці захотіли дізнатися, чому перелітні птахи не підхоплюють типові для мандрівників хвороби.
“Коли ми виїжджаємо за кордон, то робимо багато щеплень, щоб не захворіти. Однак птахи не мають такої змоги. Як же вони долають небезпеки без фармакологічного захисту?”, – запитує Емілі О’Коннор, еколог із Лундського університету, що у Швеції.
Щоб дізнатися, як птахи перемагають те, що є проблемою для людей, О’Коннор разом з колегами дослідила понад 1300 видів співочих птахів. Вона розділила пернатих на мігрантів, птахів, осілих у Африці та у субарктичній зоні (наприклад, щеврик лучний). Потім дослідники ловили диких птахів, що належали до репрезентативних підвидів 32-х видів, і брали у них проби крові для генетичних досліджень. Вчені шукали гени МНС-І, які кодують клас білків імунної системи, що беруть участь у розпізнаванні патогенів. Що таких генів більше, тим більше чужих організмів можуть розпізнати імунну систему тварин.
Відповідно до цього параметра найсильнішу імунну систему мають птахи, що осіли у Африці. Більшість субарктичних пернатих спочатку еволюціонували у тропіках, і лише згодом помандрували на північ. Тому науковці підозрюють, що у тих видів не розвинулася настільки ж велика різноманітність гену МНС-І. Результати досліджень було опубліковано у травні в часописі “Nature Ecology & Evolution”.
“Птахи-мігранти мусять змагатися з патогенами двох незалежних груп. Я вважала, що в них будуть найбільш різноманітні гени серед усіх, тому насправді була здивована, коли виявилося, що вони в цьому сенсі дуже подібні до європейських птахів”, – говорить Емілі О’Коннор.
Одразу після вилуплення молоді птахи є найбільш вразливими до патогенів, водночас батьки нового потомства через стрес, спричинений розмноженням, також можуть захворіти. О’Коннор припускає, що через ці дві причини еволюція могла фаворизувати гени міграційних видів, пов’язані зі стійкістю до патогенів, поширених на півночі, де відбувається вилуплення пташенят, коштом тих генів, які захищають пернатих від мікроорганізмів із тропіків.
“Однак є й гіпотеза, що птахи-мігранти інвестували у інші форми захисту, які є невідповідними для конкретних патогенів”, – каже спеціалістка еволюційної біології з Екстерського університету Камілла Боннеауд, яка не брала участі у цьому дослідженні. “Тепер нам потрібно з’ясувати, чому мігруючі види менше інвестують у боротьбу з патогенами, ніж у інші типи імунологічних процесів”, – каже Боннеауд.
Переклад Володимира Павліва
