By Українське суспільство переживає гостру кризу духовності на всіх рівнях: від провладного до особистісного. Нівелювання цінностей призвело до формування у молодого покоління злочинної та хижацької свідомості. Для досягнення своїх цілей українці розкрадають рідну державу або переїжджають за кордон. Вища школа перестала бути опінієтворчим середовищем, де формуються не тільки сильні характери, а й добрі фахівці, патріоти, готові популяризувати добро, чесність, милосердя.
Нинішніх інтелектуалів заполонила жадоба, вони забули про своє призначення – бути інтелігентами і служити народу. Такий світогляд сформувався внаслідок руйнівної радянської системи подвійної моралі, з одного боку, та матеріалізації подвійних стандартів бездуховної Європи і Америки – з іншого. Зрештою, ми обираємо владу, яка відстоює не наші, а свої інтереси.
Ринкові відносини формують у молоді два вектори: прагнення дорого продати свої знання, або різними неправдами досягнути матеріального благополуччя. Щоб реалізувати ці бажання, фахівці виїжджають за кордон, решта ж займає посади, для яких не має достатніх знань і навичок, грабуючи у такий спосіб й без того бідне населення. Не є винятком й вища школа: в університетах часто працюють люди, що не мають жодного стосунку до науки чи педагогіки. Від цього рівень викладання різко впав, а серед викладачів виникло нездорове конкурентне середовище.
Релятивізм, де розмивається добро і зло, та позитивізм (все заради власного добробуту) формують у студентів псевдосистему: добро – це за гроші, або заради вигоди; добро – це непопулярні пережитки минулого. Згодом така молодь, позбавлена шляхетності, добра і милосердя, наживається на людях.
Сьогодні вища школа лише надає студентам знання, але не формує їхні моральні принципи[1]. Саме тому перед українською освітою постало важливе завдання – виховувати високодуховну особистість, яка б жила і діяла відповідно до універсальних законів природи та Всесвіту. Це відповідає як проблемам національного розвитку, так і цінностям та ідеалам світового культурного руху.
Як стверджує академік Володимир Снітинський, становлення сучасних студентів відбувається за дуже суперечливих умов: з одного боку, молодь формується у незалежній державі, вона озброєна новітніми технологіями й знаннями, а з іншого – студенти стають заручниками світу байдужості, насильства, користолюбства та бездуховності. Вища школа повинна навчити молоду людину співчувати, співпереживати, прагнути творити добро. Тільки патріотично свідома, високодуховна особистість, що водночас є й добрим фахівцем, здатна творити власну історію і служити своїй нації.
Через воєнні дії на Донбасі захист українських інтересів, утвердження патріотизму, моральності та формування загальнолюдських цінностей молоді є пріоритетними для нашої держави. Сьогодні вищій школі потрібні нові підходи й шляхи виховання патріотизму як почуття і базової якості особистості. Однак для реалізації цього завдання університети потребують кваліфікованого персоналу. Сучасний викладач-інтелігент – це не тільки людина з високим рівнем знань, але й мудрий наставник для молоді. Майстерність викладача має ґрунтуватися на його високому фаховому рівні, загальній культурі та педагогічному досвіді.
З морального боку, на думку Наталі Жигайло[2], молодий викладач повинен бути релігійною людиною, любити і поважати студентів, бути справедливим; мати педагогічний такт і радість від спілкування зі студентами. Серед інтелектуальних характеристик вона виділяє високий рівень фахової підготовки та мовленнєву культуру; серед фізичних та канонічних – шляхетність, одухотвореність.
Будь-які зміни у системі навчання стосуються й роботи викладача, а кардинальні перетворення освіти й суспільства вимагають переорієнтації його свідомості на гуманістичні цінності, адекватні характеру творчої педагогічної діяльності. Саме на цьому етапі проявляються протиріччя між традиційним рівнем реалізації його діяльності і сучасними потребами освіти й суспільства[3].
В умовах безробіття і робочого геноциду українського народу, яке здійснює політична псевдоеліта, викладачу важко говорити молодим людям про світлі мрії, які натикаються на жорстоку реальність. Саме через це у вищій школі необхідно створити родинне, позитивне середовище, де студенти творять науку разом з викладачами.
Але як науковець може вплинути на таку загрозливу ситуацію в країні? Чомусь одразу спадають на думку слова В’ячеслава Липинського: “Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі собі її не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути”. Потрібно створювати позитивне середовище, гуртувати добрих людей. Кризу духовного розвитку студентів допомагають долати активні, небайдужі громадяни за допомогою невеликих освітніх, благодійних проектів.
Студенти особливо гостро відчувають увесь негатив сучасного життя. Молодість – це “вік протиріч”, важливих змін у свідомості людини, у фаховому розвитку та формуванні професійної рефлексії. У цей період відбувається становлення системи ціннісних орієнтирів молоді, що згодом стане внутрішнім стрижнем особистості[4].
Саме у студентські роки формується аксіологічна сфера людини, що впливає на її спрямованість, соціальну позицію та майбутню професію. Певні інтереси студента можуть стати передумовою його фахової діяльності, розвитку здібностей, успішного навчання та самореалізації[5].
Молоду людину характеризують її прагнення, мрії, думки, тобто “проект життя”. Бажання досягти успіху чи збагатитись будь-яким способом може перетворити її на бездушну особистість. Плекання духовного світу студентів – це праця задля майбутнього України, адже сильну державу творять вільні, моральні та духовно сильні люди. Свідомість молодого покоління буде здоровою, якщо зростатиме в любові до Бога, ближнього та рідної землі; в середовищі історії, культури та мови свого народу. Християнство та патріотизм завжди були характерними ознаками української педагогіки, тому національна освіта є частиною ідеї, стрижня, без якого не може розвиватися модерна нація.
Духовність – це та моральна сила, що допомагає людині не брати хабарі, не дивитись на світ через “дірку у своїй кишені”. Духовна людина покладається у своїх думках і вчинках на закони християнської моралі, адже духовність – це складний психічний феномен, вияв внутрішнього світу особистості та її інформаційно-енергетичної структури, насиченої символами. Духовність зміцнює єдність суспільства, забезпечує подолання труднощів на шляху його розвитку. Формування духовності у студентів дозволить виховувати у них й високі інтелектуально-моральні інтереси й запити, ціннісні погляди, орієнтації та переконання; створити умови, що сприяли б розвитку моральної активності студентів.
Виховання молоді повинне ґрунтуватись на стрижні духовності, що несе в собі ідеали добра, милосердя, людяності. У студентів потрібно сформувати внутрішню потребу духовного самопізнання, самовиховання та самовдосконалення. Оволодіння духовною культурою, формування духовних цінностей піднесе свідомість особистості на вищий щабель – наповнять її життя й діяльність високими громадськими цілями.
В умовах кризи необхідно розв’язати проблеми, пов’язані з культурно-духовним вихованням студентів. Для їхнього вирішення варто спиратись на принципи, які виокремив І. Огієнко: християнський ідеал, ідейність, корисність суспільству, самовдосконалення особистості. Окрім того, провідними ідеями, на основі яких педагог повинен будувати систему виховання, повинні бути любов і повага до людей, рідної мови, віри, культурно-історичної спадщини народу; ідейна переконаність, відданість духовним і національним ідеалам, суспільна активність і висока громадянськість.
Нині у педагогіці вищої школи популярним є особистісно-орієнтований підхід, що акцентує увагу на важливості інтересів людини, її потреб та можливостей, прав та суверенітету. Однак при такому підході студент повинен бачити у собі та людях, що його оточують, самостійну цінність, а не можливість досягнення цілей.
Для того, щоб розвиток особистості був оптимальним, вихованець має стати суб’єктом навчального процесу. Особистісно-орієнтований підхід є основою створення освітньо-виховного середовища, організації педагогічно доцільного спілкування та високого професіоналізму викладацького колективу[6].
Сьогодні ми маємо боротись із кризою духовного розвитку особистості у вищій школі. Важливе завдання педагогів – створити добру атмосферу і позитивне середовище в університетах, плекати таланти і боротись із заздрістю, пихою та байдужістю. Потрібно консолідувати національні сили, щоб закінчити війну і відбудувати державу. Кожен із нас повинен боротися за людяність, доброту і милосердя, за кращу людину в собі. Без ідеалів, цінностей і моралі поступ нації неможливий, але наше майбутнє залежить тільки від нас самих.
Отже, особистісно-орієнтований підхід, культурне, моральне, патріотичне і духовне виховання мають сприяти всебічному розвитку особистості, встановлювати цінності та орієнтири життя студента, а викладача перетворювати з аудиторного лектора на друга та порадника, що цікавиться внутрішнім світом своїх студентів. Саме ці новітні підходи у педагогіці вищої школи дозволять виховати особистість з важливими для життя цінностями, добрими знаннями, високим рівнем патріотизму, що в майбутньому сформує національну еліту, готову служити державі і суспільству.
[1] Духовно-моральне виховання в академічному середовищі: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. / упор. О. М. Горда. Львів, 2012. 292 с.
[2] Жигайло Н. І. Психологія духовного становлення молодого викладача. Психологія і особистість. 2012. № 1. С. 78–90.
[3] Столяренко О. В. Педагогічні інновації та виховання особистості
[4] Виховання громадянина: Психолого-педагогічний і народознавчий аспекти: навч.-метод. посіб. / за наук. ред. П. Р. Ігнатенко, В. Л. Поплужний, Н. І. Косарєва, Л. В. Крицька. Київ: Ін-т змісту і методів навчання, 1997. 252 с.
[5] Кондрицька О. І. Аксіологічні орієнтири особистісно орієнтованої моделі виховання студентської молоді
[6] Гриньова М. В. Особистісно орієнтована технологія навчання та виховання. Компоненти педагогічної майстерності викладача. 2015
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
