Остання версія людства

Остання версія людства
Ключова мета сучасного суспільства – поспішати. Гонитва є самоціллю, вона стає серцевиною, спонукою до дій. Бо ні успіх, ані матеріальне чи духовне благо так не цінуються в наші часи, як сама гонитва. І як важко із цим у період локдауну. Людина, як і її речі, мусить модернізовуватись: оновлювати гардероб, автопарк, оточення, змінювати роботу й партнерів, не зоставатися на місці, рухатися.

Тому пандемія із її локдаунами така болюча для людини сучасної. Не так тому, що обмежує рух, як тому, що ламає динаміку. Ламає ритм. Ламає ілюзію розвитку, яка тісно пов’язана із рухом, точніше – прив’язана до нього, а тому вона лежить пластом коло ніг господарів, поки вони теревенять у своїй вітальні під час чергової Zoom-зустрічі з колегами.

Широта поглядів підміняється масовістю продукту, що споживається. Потрібно виробляти якнайбільше дешевого і впарювати його як унікальне. Але воно має швидко втрачати актуальність. Швидко зношуватися. Усе має бути неповноцінним, ставати передчасно застарілим. Тому термін придатности на багатьох товарах можна сміливо замінити на термін актуальности – поки не перейшла мода. Тому в модників і новаторів є прагнення мати все найновіше та найкраще. А вони вже цим рухом заражають інших.

Аби бути сучасним, бути в тренді, розуміти світ – потрібно оновлюватися. Саме тому люди потребують відчуття змін. Але лише відчуття, а не їх самих. Фікції. Бо китайський прокльон “аби ви жили в часи змін”до болю актуальний. Особливо тоді, коли ці зміни найчастіше приходять із Китаю: хай то свіже оновлення на телефон (яке часом спричиняє не лише невдоволення дизайном, а й проблеми в роботі техніки) чи смертоносний вірус.

Різні шарлатанні гуру повторюють, наче мантру, що необхідно бути найкращою версією себе. Усе, гасло, що слід просто “бути собою”, застаріло. Видаліть його із закамарків своєї пам’яти. Його неможливо пофіксити чи оновити. Бо ми не є ми.

Тому треба бути найкращою версією себе, унікальною. Бажай особливих речей. Бажай нових речей. Пробуй те, чого ніколи не пробував. Виділяйся. Тільки виділяйся так, як усі. Навіть не думай бунтувати проти цього. Або бунтуй. І ви теж бунтуйте. Але починайте на “три”. Не спішіть. Усе, бунтувати немодно. Як не знаєте? Ви не читали найсвіжіших новин? Це все тому, що ваші ґаджети безнадійно застаріли, тож ви не можете завантажити найкрутіші додатки. Скільки часу ви не змінювали ґаджети? Два місяці? Ого, хтось досі ходить із таким древнім шлаком? Ай-ай-ай. Он, свіжі привезли в магазин за рогом. Нема? То замовте на сінгапурському аукціоні. Не доставляють звідти? Отже, ви недостатньо розбираєтеся в житті, якщо не можете добути.

Потрібно оновлюватися і прокачуватися. Гнатися за найновішими ґаджетами, завантажувати найсвіжіші й наймодніші додатки, стежити за трендами, аби не відставати. Аби могти конектитися з іншими. Аби відчувати пульс доби й теліпатися в його ритмі, а не у хвості.

Треба ходити в качалку. Треба прокачувати душу й тіло. Треба встигати більше, ніж інші, аби це вони почувалися недосконалими, бо ж межі досконалости немає. Треба не просто накачати кубики пресу і відкрити всі чакри, а відкрити всі чакри кожним кубиком пресу окремо.

Тому й не дивно, що одні люди постійно женуться за всім новим і свіжим, а потім сидять у психологів і жаліються на відчуття власної неповноцінности. Женуться за сотнями зайців і бідкаються, що не встигають впіймати бодай одного.

Се дуже важкі часи для перфекціоністів: усе випускається у світ недоробленим, бо доба так поспішає, що допрацювати просто неможливо та й нема сенсу, адже воно втратить актуальність швидше, ніж над цим випадає працювати. Тому що потрібно штучно створювати попит. Робити все якнайшвидше безнадійно застарілим, бо в гонитві за сучасністю всі чекають оновлень, усі потребують оновлення. Людство переймає від техніки дедалі більше. Підлаштовується під неї. Бо оновлення додатків ніби само собою вже осучаснює. Усе допрацьовується на ходу. Бета-версія світу.

Хоча не дуже помітно, аби від того він ставав кращим. Навпаки – кількість проблем постійно зростає. Тому потрібно шукати відповіді на виклики замість того, аби просто оновлювати дані.

Тому на зміну суспільству бездумного споживання має прийти суспільство відповідального користування і сталого розвитку. Замість інтеграції та підлаштовування під алгоритми – особистий контроль і розуміння ситуації. Замість гонитви за світом – власний ритм або мотто Сковороди. Замість принципу постійного оновлення – створення стійкого. Замість вигорання і спалювання – відновлення. А якщо йдеться про оновлення, то хай уже мистецьке й утилітарне, яке повертає до життя стару річ.

Людина суспільства споживання є на побігеньках у техніки й алгоритмів, і це прирікає її на важку долю. Ту, яку ще багато років тому спророкували автори фантастики й дистопій: людина лаштується схреститися з технікою, переплестися з нею остаточно, стати кіборгом чи чимось на кшталт того. Але не щоби перетворитися на кращу версію себе, Надлюдину, яка контролює світ, а щоби хоча б трохи наздогнати поступ самої машинерії. Аби не видаватися надто нікчемною на тлі штучного інтелекту. Застарілою, невдалою версією, якій час на звалище історії.

Коронавірус показав усю безсенсовість поспіху й гонитви за новизною, унаочнив проблеми, які виникають, коли зупиняється штучно розігнана економіка. А штучний інтелект зазіхає на щораз нові професії, витісняючи простого обивателя на маргінеси. Тільки обиватель поки що цього не помічає. Як і не бачить впритул проблем і викликів, що тоннами відходів завалюють людство. Йому просто не до того. Він зайнятий важливішим – розгляданням накуплених цяцьок і оновлень. Тому незабаром слід очікувати, що з’явиться остання версія людства. З’явиться і зникне. Ніби й не було ніколи.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


А після нас хоч щось Лайфгаки