Перелам

Кожна війна має свій “перелам”. Іноді він зримий, фронтовий і фронтальний, як у Другій світовій або Другій карабаській. Часом він має вигляд накопичення низки чинників, що наближають війну до її внутрішнього, смислового “порогу неможливості”. Такі перелами були, наприклад, у Корейській і В’єтнамській війнах. Здається, на початку осені 2023 року перелам другого типу означився і в російсько-українській війні.

“Лише означився”, — підкреслять скептики. Відтак додадуть: “І ще не відомо, скільки той перелам триватиме”. Дійсно, це поки що нікому не відомо. Але з верхівки того сакраментального пагорба, схили якого зволожують нічні дощі політичних пліток, уже можна заглянути за край туману. Одним оком заглянути, але й цього достатньо, аби зрозуміти: вирівнювальні сили історії прокинулися і work briskly.

За чутками, у кількох тихих нейтральних країнах активізувалися зустрічі впливових у минулому осіб, міжнародна репутація яких отримала ПМП десь між позиціями “збитий льотчик” і “високооплачуваний консультант”. До того ж не просто активізувалися, а набули небаченої з торішнього квітня переговорної напруги.

Експрезиденти й ексміністри з Глобального Півдня курсують між Близьким Сходом і Північною Атлантикою, замовляють у п’ятизіркових готелях номери з переговорними залами, захищеними від усіх можливих систем прослуховування. Впливові в минулому особи накреслюють “компромісні схеми” й “перспективні дорожні карти” та обговорюють повідомлення з таких мутних і смердючих джерел, що ними два-три роки тому бридилися б навіть відставні шпигуни, попалені на контрабанді.

Одночасно російські еліти, які два місяці нервово спостерігали за епічними “присмерками музикантів”, після падіння “ембраєра” кумедно заметушилися. І проінформували тих, хто ще хоче їх слухати, що в Росії майже не залишилося “притомних середовищ”, які б підтримували “безглузду війну”. Російським елітам, звісно, нагадали, що їхній вплив на імперську бюрократію дорівнює нулю, але великодушно зважили на їхні слізні запевнення.

До того ж подейкують, що певні вповноважені й достойні особи нібито від імені римського первосвященника недвозначно натякають, що ігнорувати присутність Росії у світовому розкладі силнедалекоглядно. Старенький понтифік, можливо, грає не в ті шахи, але ж і 2 мільярди вірних не проігноруєш. Особливо на Глобальному Півдні.

Усе це хоч-не-хоч додає роботи аналітикам та експертам. Вони з відома (або ж за дорученням) впливових у минулому осіб доводять до осіб впливових у теперішньому, що проблема закінчення війни впирається в повну концептуальну, парадигмальну, практичну й технічну несумісність двох принципових позицій: позиції Путіна й позиції українських еліт. І для першого, і для других поразка у війні (або те, що їхні “глибинні народи” сприймуть як поразку) означатиме політичну (а, можливо, і фізичну) смерть. Перший ще думає про ганебну оцінку на сторінках майбутніх підручників історії, для нього це важливо, дуже важливо. А другі мислять про своїх нащадків у всіх розуміннях цього слова. Про спадкоємців елітності, що можуть залишитися без владної позиції, землі, грошових потоків і фамільної слави.

Найлегше було б прибрати із шахової дошки впертого (і дуже хворого) старого параноїка, що засидівся в президентському кріслі. Це очевидно. Впливові в минулому особи це добре розуміють. Вони обговорюють таку перспективу зі всіма. Навіть із китайцями. Вони чують у відповідь, що параноїка мають позбутися самі московити. Що це їхня і лише їхня частина роботи. Якщо, звісно, теперішні російські еліти ще хочуть втриматися на шаховій дошці живими фігурами, а не тушками-чучелами.

У параноїка, попри всі його маразматичні косяки, залишаються два реальні хрестові козирі: багатомільйонний електорат, який і далі за нього голосуватиме (а ще й воюватиме), і ядерна зброя. Тому, хай там що, кажуть колишні впливові, ліквідація старого параноїка залишається справою звірів із його зграї.

А ще — це визнають, не в повний голос, але визнають — право на ліквідацію є в українців. Проте технічно їм це важко буде зробити. Майже неможливо, кажуть знавці таємних справ. Українцям можна й допомогти, підказують експерти з особливо безбашенних.

Колишні впливові заперечливо хитають головами. Допомогти, звісно, можна, але ні. Чому? Бо параноїк є законно обраним і має ядерну кнопку. А ще тому, що сам товариш Сі сидів із ним за одним чайним столиком.

Тому напружено обговорюються менш привабливі для нас варіанти. Ті, що окреслюютьтериторіальні поступки на користь параноїка. Ті, що пропонують “пом’якшити підхід”, як висловився Ердоган щодо “зернової угоди”. А ще ті, які передбачають перерву у війні. І це також ознака переламу, що виповнюється у своїх прикметах. Бо хазяї колишніх впливових, ті, кому вигідні проросійські схеми, намагаються за будь-яку ціну випередити події. Випередити остаточне визрівання переламу.

А Путін уже активно підігрує їм, не оголошуючи (поки що) нової мобілізації й фактично натякаючи цим, що він може й не ввійти в зимову кампанію. Якщо його зрозуміють. Якщо “пом’якшать підходи”.

Але ж перелам відбувається не тому, що хтось щось обговорює. І не тому, що хтось на щось погодився в захищеній від прослуховування переговорній кімнаті. Перелам відбувається завдяки тим, хто добу за добою продавлює оборонні лінії, збудовані російською армією. Успішний штурм “лінії Суровікіна” на Токмацькому напрямку вже третій тиждень формує порядок денний переламу. Звідси й гарантії надання нам F-16, і формування на літо 2024 року “ідеальної перемоги” над параноїком та його імперією.

Ситуаційна ідеальність, здається, має такі складники: 1) надання ЗСУ авіації та великої кількості сучасної зброї; 2) проведення широкомасштабних (хоч і не обов’язково офіційних) спецоперацій проти контрабандних маршрутів, якими росіяни отримують високотехнологічні компоненти для своїх озброєнь; 3) проведення в Україні виборів для забезпечення 100 % легітимності тієї влади, якій буде надаватися “зброя перемоги”. До останнього пункту додам, що вибори за цією схемою мають відбутися не в жовтні, як тепер кажуть, а у квітні.

Зрозуміло, що “ідеальна перемога” має врятувати не лише Україну і Східну Європу від хворих на голову реставраторів червоної імперії, але й найбільшу демократію світу від перемоги Трампа-Рамасвамі, а світ — від глобального популістського шабашу.

І якби ознаки переламу у війні не були достатньо переконливими, навряд би хтось робив максимальні ставки на перемогу України. Хтось з експертів казав, що до весни особливих подій не очікується. Насправді ж процеси досягнули тієї фази, коли ані холод, ані осінні дощі не стануть на заваді подіям.

“Подієвий вентилятор” набрав обертів, і навіть найпроникливіші з аналітиків уже не можуть передбачити, як далеко розлетиться те, що на нього кинули за останні вісімнадцять місяців.

Щось мені неспокійно за того римського дядька, якого вчили в школі про культурну велич Петра й Катерини.