By Історія і виникнення Місяця вже впродовж століть непокоять астрономів. Лише тепер учені виявили, що найбільший сателіт нашої планети є на 40 млн років старіший, ніж досі вважали. Це відкриття допоможе точніше встановити геологічне походження Місяця.
“Період формування Місяця є важливим, адже лише після цього Земля стала придатною для існування планетою, на якій і досі можливе життя”, — сказав для часопису Newsweek професор Чиказького університету Філіп Гек. “Місяць допомагає стабілізувати вісь обертання Землі. Припливи й відпливи на нашій планеті й місячне світло впливають на земні океани та її біосферу. Місяць є причиною того, що наш день має 24 години. Краще розуміння його виникнення в будь-якому разі є захопливою темою”, — додає Гек.
Найбільш популярна сьогодні теорія виникнення Місяця звучить так: понад чотири мільярди років тому велетенський об’єкт завбільшки з Марс вдарився об Землю, унаслідок чого вона тріснула. Найбільший із фрагментів, що тоді відкололися, перетворився на білу кулю з кратерами, яку ми бачимо сьогодні. Але й тепер є загадкою, коли точно це сталося.
Гек і його колектив змогли визначити точніше період формування Місяця, вивчаючи місячні кристали з місії “Аполло” 1972 року. “Ці кристали є найстарішими з відомих твердих матеріалів, що утворилися після велетенського удару. Оскільки ми знаємо, які ці кристали старі, вони слугують нам вказівкою щодо часу виникнення Місяця”, — додає Гек.
Ці дрібні кристали, що є власністю NASA, були знайдені у взірцях місячного пилу й містять мінерал циркон, а також елементи кремнію і кисню. “Кристали циркону є характерними для кам’яної кори Землі, Місяця, Марса й таких астероїдів, як Веста. Вони містяться в магматичних скелях, як-от у граніті. Циркони дуже тверді й міцні, тому здатні пережити руйнування скель. Через це їх можна знайти в осадах та осадових породах. Коли циркони формуються, вони можуть вмістити у своїх кристалах уран, але не олово. Це означає, що все олово в цирконах походить від розпаду урану”, — пояснює Гек.
Його колектив вивчав кристали атом за атомом, і їм вдалося визначити, скільки атомів всередині кристала пройшли через той процес радіоактивного розпаду. А якщо відомо, скільки приблизно потрібно часу на цей розпад, тоді такий аналіз можна використовувати для точного визначення періоду виникнення кристала.
“Після нашого аналізу відпали всякі сумніви щодо віку циркону в 4,46 млрд років. Я був щасливий, коли побачив, що з нашим новим дослідженням вік кристала можна визначити безсумнівно”, — підсумовує Гек для Newsweek. Цю працю було опубліковано в часописі Geochemical Perspectives Letters 23 жовтня. Вона демонструє, чому накопичення даних із позаземних локацій може бути корисним для наступних поколінь.
“Це дослідження проведено на взірці, що був відібраний і доставлений на Землю 51 рік тому, в 1972-му. Тоді вчені не могли й подумати про такі типи аналізу, які ми здійснюємо сьогодні. Можемо взяти взірець і зберігати його десятиліттями або й довше, щоб майбутні покоління могли з найновішими інструментами розв’язувати наукові питання”, — говорить Гек.
