By Суперечка про те, який вплив на розвиток цивілізацій мало насильство, триває століттями. Одні, вслід за Жан-Жаком Руссо, твердять, що наші предки були лагідними й лише нові етапи цивілізації та виникнення репресивних держав щораз більше зміцнювали їхню агресію. Інші, вслід за Томасом Гоббсом, вважають, що людина агресивна від природи й лише культура та державні інституції були здатними її приструнити. У цих дебатах беруть участь фахівці з найрізноманітніших царин: філософи, культурологи, етнографи, антропологи, соціологи, біологи, а віднедавна ще й генетики. Але мало хто використовує в цій дискусії історичні аргументи, не кажучи про результати археологічних досліджень, що, зокрема, зауважили автори книжки “Народження всього” Давид Гройбер і Давид Венгров — пише Агнєжка Кжемінська на польському науковому інтернет-порталі Pulsar.
Стаття в Nature Human Behaviour доводить, наскільки вагомі підказки на цю тему може надати археологія. Йорг Бейтен із Тюбінгенського університету Еберхарда Карла, Джакомо Бенаті з Барселонського університету й Аркадіуш Солтисяк із Варшавського університету дослідили понад 3,5 тис. черепів людей, які жили поміж 14 і 2,4 тис. років тому на теренах Близького Сходу, що з погляду дискусії про людську натуру є особливо цікавим — це там виникли рільництво та перші великі поселення і держави.
На основі аналізу пошкоджень (завданих переважно в склепіння черепа зброєю з тупими й гострими краями) дослідники дійшли висновку, що в малих неолітичних поселеннях рівень насильства був дуже низьким. Кількість актів агресії суттєво зросла, коли в Месопотамії почали виникати перші централізовані держави, тобто поміж 6,5 і 5,3 тис. років тому. Тоді люди почали жити більшими групами на території міст, що спричиняло ріст соціальної напруги. Пізніше — поміж 5,2 і 3,5 тис. років тому — ситуація покращилась, що дослідники пов’язують із поліпшенням організації суспільного життя, впровадженням законів і діяльністю поліції, яка слідкувала за порядком, а також професійної армії, що взяла на себе обов’язок боротьби із зовнішніми ворогами. Та після цього періоду знову настала хвиля насильства — поміж 3,5 і 2,4 тис. років тому. Тут мала значення кліматична криза, що призвела до росту нерівності, переміщення населення і занепаду важливих держав. Але рівень агресії цього разу не був аж таким високим, як у першому випадку.
“Що важливо й цікаво, — пише професор Солтисяк на порталі Archeowieści, — такий тренд є дуже схожим у різних частинах Близького Сходу, але загальна частота травм є набагато нижчою в Месопотамії й вищою в Анатолії та Ірані”. Річ у тім, що в цих двох регіонах не виникла така сильна влада, як у містах-державах Шумеру, Вавилону й Ассирії.
“Частота травм не спадає і не зростає систематично в часі, що вказує на те, що рівень насильства малою мірою залежить від самого поступу цивілізації, а більше від різних конкретних обставин, які формували суспільне життя на окремих етапах розвитку”, — пише професор Солтисяк. Тож із досліджень випливає, що агресія зростає і зменшується нелінійно.
У дебатах про схильність людей до агресії треба брати до уваги обставини, бо ми можемо бути менш схильними до агресії й тоді, коли держава не контролює поведінку, і тоді, коли дуже слідкує за порядком. Проте на частіші прояви насильства великий вплив має рівень стресу, пов’язаний чи то із виникненням нових інституцій, чи то з їхнім занепадом.
