By Турбйорн Ягланд, генеральний секретар Ради Європи висловив свою думку щодо нового закону України про освіту, опублікувавши статтю у виданні EUobserver:
«Український новий закон про мову торкається тонкої межі.
Визначення прав мовних меншин завжди було делікатним питанням.
Рідна мова відображає різні аспекти нашої індивідуальної, громадської та національної ідентичності. Те, яка мова є рідною, має глибокі наслідки для нашої освіти та працевлаштування, а також нашої взаємодії з державною владою.
Підписавши новий закон про освіту в Україні, який зробить українську основною мовою в усіх державних середніх та вищих навчальних закладах, а також створить менш сприятливі умови для навчання мовами меншин, український президент, Петро Порошенко, ступив на тонку межу.
Він зазначив, що хоче, щоб усі українські студенти вільно говорили державною мовою, але також пообіцяв продовжити підтримку мов різноманітних національних меншин в країні.
Як генеральний секретар, я вітаю той факт, що зараз президент надав закон для вивчення Раді Європи. Це надає можливість спільно працювати над дотриманням законних прав європейських громадян, включаючи їхнє право на навчання рідною мовою.
Різноманіття мов
Сьогодні близько 400 тисяч українських студентів навчаються мовами меншин. Серед них є ті, хто розмовляють угорською, польською, румунською та російською, тож не дивно, що уряди в Європі стурбовані перспективою, яку створило ухвалення нового закону.
Я не сумніваюся, що мовне питання буде головним для парламентаріїв наступного тижня, коли президент Порошенко звернеться до Парламентської асамблеї Ради Європи.
Та це, звичайно, лише приклад ширшої проблеми, яка є сьогодні в Європі.
Багато національних громад, які представляють меншини у різних країнах Європи, прагнуть переконатися, що держава сприяє їхній мовній культурі. А в поточному контексті ці занепокоєння стають особливо потужними.
Поява популістських, націоналістичних ідей у деяких частинах Європи може призвести до нових викликів правам меншин, а також посилити сприйняття цієї загрози або чутливості до неї.
Невелика іскра здатна спричинити пожежу
Було б нерозсудливо ігнорувати загрозу миру та стабільності, яка з’являється через політизацію міжетнічних відносин та відхилення від міжнародно узгоджених стандартів захисту меншин. Вивчення мови є лише одним критично важливим прикладом цього, і не може залишитись без уваги. Зрештою, пожежа має здатність поширюватися.
Міжнародна спільнота повинна діяти та допомагати. Хорошою новиною є те, що вивчаючи минулий досвід та використовуючи правові інструменти, ми здатні допомогти іншим охолодити існуючі суперечки.
Серед юридичних інструментів – Європейська конвенція з прав людини, Європейська хартія регіональних мов та мов меншин, а також Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин, які забезпечують чітке правове поле для поваги прав меншин. Вони мають широку підтримку наших країн-членів.
Там, де була задіяна ця нормативно-правова база, вона спрацювала. Вірменія, Польща, Чорногорія та Румунія є серед тих держав-членів, які співпрацювали з Радою Європи для покращення доступу до освіти мовою меншин.
Наприклад, Вірменія дала змогу вивчати ассирійську, курдську та мову єзидів у школах, де навчається велика кількість представників цих меншин. І хоча в деяких з цих держав зберігаються важливі проблеми, кожна з них вже досягла значних успіхів у їх вирішенні, до того ж часто в умовах політичних та фінансових обмежень.
На противагу цьому, війна в колишній Югославії є найстрашнішою ілюстрацією того, якими руйнівними можуть бути наслідки політичної маніпуляції етнічними та релігійними поділами. Європа стала свідком націоналістичного глупства, яке забрало життя понад 200 тисяч людей і залишило рани, які досі потребують зцілення. Не національні меншини розпочали ці війни, але саме їх використовували, саме проти них спрямовували і саме їх принесли в жертву в кривавій грі, в якій мовні відмінності виступали в головній ролі. В той період Югославія, щойно визволена з комуністичного репресивного режиму, все ще перебувала за межами демократичних структур, включаючи Раду Європи, а тому не мала ані старих засобів придушення розколів, ані нових норм, щоб вирішити конфлікти за допомогою переговорів.
Сьогодні принаймні кожен сьомий європеєць належить до національної або мовної меншини в своїй країні, багато хто живе в гарячих точках і напруга після Другої світової та Холодної війни ще не вичерпалася. Завжди є потенціал для зловживань правами меншин і завжди існує моральний обов’язок запобігти цьому.
Уряди повинні продемонструвати політичну волю виконувати свої юридичні зобов’язання. Відкриті питання стосовно використання мов меншин та прав у європейських країнах, чи то на Балканах або в країнах Балтії, в Молдові, Румунії, Україні або в інших країнах, мають бути вирішені швидко та відповідно до міжнародних юридично директивних зобов’язань відповідних країн.
Звичайно, меншини в Європі повинні вільно володіти державною офіційною мовою. Це життєво важливо для їхньої повної участі в суспільстві і держава повинна використати всі засоби, необхідні для того, щоб вони могли її вивчити.
Водночас держава також повинна забезпечити їм право та можливість використовувати свою рідну мову як у питаннях культури, так і в офіційному спілкуванні. Це, у свою чергу, дозволяє культурам меншин процвітати та дає змогу громадам користуватися повагою».
