By 
Суспільні настрої хиткі й плинні. Лише недавно, кілька місяців тому, усі спроби поставити успішність нашого цьогорічного контрнаступу під сумнів наштовхувалися на одностайний і твердий смисловий бойкот. Оптимізм зашкалював. Мережева громада на чолі з тричі непереможним диванним корпусом вперто не бажала залишати казкових кордонів Залужнийленду, захоплено обговорювала стратегічні спроможності морських дронів і переваги “Леопарда 2А8” над Т-55.
А нині ті самі речники громади шепочуть (поки що шепочуть) про “катастрофу” й шукають чорний корінь зла (а ще, зрозуміло, жовтий корінь зради). Кандидати в топполітики переконують, що не варто, ну от зовсім не варто було заради якоїсь купи щебеню вводити в смертельний бій елітні штурмові бригади. Що, навпаки, треба було все-все кинути в напрямку Мелітополя. Що не можна було робити обкатку боєм у наступі, а суто в обороні. А ще кажуть — жах-жах! — що запас компетенції нашої влади геть вичерпався і треба розпаковувати ту коробку, до якої добрі люди поклали ембріон свіжої влади, що твердіший за яйця Супермена.
І всіх посполитих охоплює неспокій. Нахабно і з підозрілим шипінням гасне радісно-камуфляжне казкове сонце. Диванні дожовують попкорн і стурбовано перепитують одне одного: “То ж як? Що, до 25-го воювати будемо?” “Ні, — кажуть їм інші диванні, — до 26-го. Але це не точно й лише про війну великої інтенсивності. А з малою інтенсивністю будемо оце все й ото теж вигрібати аж до середини століття. І, мабуть, лише діти наші…” Тут учорашні оптимісти впадають у нічну меланхолію, глибоку депресію, матюкаються і чимчикують на сайти конспірологів.
Насправді ж жодної катастрофи немає. Просто стає очевидним, що все відкладене на “після перемоги” доведеться робити в умовах інтенсивної війни. І навіть якщо певним (майже всім) політичним силам дуже-дуже не хочеться, щоб вибори відбулися під час воєнного стану, їх однаково треба буде проводити. Традиційним способом, через “Дію” чи за допомогою чогось іншого цифрового, але проводити.
А ще займатися реальним реформуванням, а не танцями перманентно стурбованих мавп. Плюс до того створювати оборонну інфраструктуру, будувати реальний підземний світ збройних заводів і ремонтних майстерень та забезпечувати це все оплачуваною і кваліфікованою робочою силою.
Тут підбігають і кажуть, що такого ми ніяк не потягнемо. Що нащадки ясновельможних гетьманів працювати під землю не полізуть. А ще переконують, що для тріумфу свободи треба відкрити кордони й протиставити темній тиранії Мордору свідому волю вільної людності. Це красиво, звісно, і десь дуже правильно, що й казати, але ж є питання. Де, скажімо, узяти таку кількість свідомих, внутрішньо вільних і сповнених гідності співвітчизників?
Звісно, що ми не орки. Не безгласні безправні раби білого царя, богу дякувати. Ми інші. Ми, якщо забути про заробітчан, офіціантів і студентів, є нацією гордих юристів і не менш гордих менеджерів. І з правами в нас усе тричі ок. От лише з компетентністю не у всіх наших вдало склалося. Бо ж профільну викладав не випускник Оксфорду, а тойво, стремящийся. З купленою дисертацією. Хто хотів, звісно, додатково ходив на тренінги (і не лише суботами), але на тренінгах було більше про усвідомлену самореалізацію як ціннісну установку та про рівне партнерство.
Тому не всіх наших квантовий перехід відправив далі того, що в кота Шредінгера під хвостом. І тут нарікати, мовляв, усе пропало, бо не тим начепили генеральські погони, не випадає. Усім нам, з погонами й без, доведеться на ходу позбуватися ресентименту і вичавлювати із себе поца. Інакше бліда міль доб’ється свого і в європейських таборах для переміщених осіб бійцям нашого непереможного диванного корпусу важливими будуть не волевиявлення і виборчі урни, а пінопластові бокси з вівсянкою і соєвими сосисками.
Хто не зміниться, той зійде з арени. Хто не встигне добутися до ясності, той і в тумані не виживе. Це не кодування. Це лише констатація.
Логістика державного управління також зміниться. Я, звісно, не впевнений, що Верховна Рада ризикне наснажувати громаду архаїчними декретами з рефреном “Вітчизна в смертельній небезпеці!”, але щось подібне в модернішому пакованні буде відбуватися. Особливо якщо в близькому майбутньому президентом стрижневого донора стане який-небудь Десантіс, а Тайвань опиниться в повній або частковій морській блокаді.
На означені зміни вже недовго чекати. Україна вступає в другу воєнну зиму. Ворог, не шкодуючи ані людей, ані грошей, демонстративно намагається перехопити ініціативу на фронті. Міжнародна ситуація все відчутніше дрейфує до волатильності та з усіх боків витратного протистояння демократій із диктатурами. Уже до кінця поточного року офіційний Київ буде змушений проводити через парламент непопулярні рішення. Одне за одним. А це своєю чергою додатково змусить нашу владу до оновлення мандата довіри. Тим більше, що країни-донори наполягатимуть на цьому.
Коридор для політичних маневрів щодня вужчає. Сторони, що воюють, de facto ввійшли до зимової кампанії. Обізнані люди кажуть, що в ній буде багато несподіванок і що зарано ставити хрест на українському наступі. Та й битви дронів лише починаються.
Якщо війна в Ізраїлі не вийде за межі протистояння ЦАХАЛу з підтриманими Іраном ісламістськими проксі, вектор уваги західних еліт ще до Різдва знову прямуватиме в Україну. Уже тепер у справжніх центрах ухвалення рішень циркулює думка про те, що ситуацію треба виводити з глухого кута ще до саміту НАТО, себто до квітня наступного року. При тому ніхто не збирається капітулювати перед Путіним. Кажуть, що третій “технічний ультиматум” Москві (перший і другий у квітні та вересні 2022 року російський диктатор, як відомо, проігнорував) буде сформульований не пізніше середини грудня. Терміни залежать від політичних кухонь у Вашингтоні й Пекіні.
Хай там як, а ситуація at higher levels не вийшла з-під контролю і не вийде найближчими місяцями. Турбує хіба що оця наша “гойдалка настроїв”. Насторожує, зокрема, повідомлення КМІСу про те, що аж 32 % українських громадян переконані, що є реальний конфлікт між вищим командуванням ЗСУ й політичною владою.
Чому насторожує? Бо відомо: в епоху соцмереж тектонічні розколи починаються з примітивної конспірології. З делегованих слів, образів і суджень, що стають шаблонами. А коли в масовій свідомості шаблони шлюбляться з настроями, виникає небезпечна “хімія”.
А все тому, що змінюватися та будувати принципово нове завжди непросто. Набагато легше вірити простим поясненням і всім натовпом підтримувати прості рішення.
