Теорія трьох війн

У ЗМІ багато розмов про те, що напад ХАМАСу на Ізраїль відвертає увагу союзників від України. ЗМІ, звісно ж, мають рацію. Проте лихо не без добра. Події навколо Сектора Гази різко змінили оптику тих, хто формує думку в західних елітах. До 7 жовтня російсько-українська війна, навіть у тих атлантичних політичних і фінансових “салонах”, де всі, ну просто всі, реально співчувають Києву, сприймалася як прикре відхилення від мейнстриму. Як безпрецедентний, масштабний, але однаково казусний і регіональний прояв путінської параної.

Сутінкової параної тирана, яку треба лише перечекати. Бажано з добрим настроєм, у шезлонгу біля басейну та з колекційним віскі в склянці.

Тепер усе має інакший вигляд. Не для пересічного обивателя в США або Західній Європі, для якого містечкові новини й процент жирів у маслі важливіші за картинки з далеких фронтів. Він і нині не бачить далі свого стриженого газону. Має інакший вигляд для тих, які здатні вплинути на уряди своїх країн. Еліти починають усвідомлювати, що лайнер західної цивілізації зіткнувся не з напіврозкладеною тушкою імперського кита, а із цілим айсбергом. З масивом агресивної архаїки, що не збирається гратися в ігри просвітленого глобалізму, не збирається здавати до музеїв спадок Івана Грозного, Цінь Шихуанді та Надир-шаха.

І тим більше не збирається чекати нової технологічної революції, яка помножить на нуль нафтові й газові монополії та переваги дешевої робочої сили.

Голос мого постійного співрозмовника з мирних (поки що мирних) берегів Атлантики вже не огорнутий оксамитом ситої впевненості. У ньому з’явилася дзвінка емоційна нота. Це ще не тривога, ні. І тим більше не паніка. Він захищений ядерним щитом, а ще сімома тисячами кілометрів солоної води. “Калібри” із “Шахедами” до нього не долетять. Але мені він розповідає вже не про кумедного бункерного діда, що між сеансами хімієтерапії марить відродженням СРСР. Ми обговорюємо з ним Теорію трьох війн. І це вже зачіпає його майбутнє. А ще майбутнє його дітей та онуків.

Теорія трьох війн ще зовсім недавно, ще до 7 жовтня, здавалася чистою конспірологією. Суть її нескладна. У закритому від цинічних журналістів “дискурсивному контурі” циркулює припущення, що вороги Заходу, розуміючи, що кожний із них поодинці не здолає військової потуги світового альянсу демократій, таємно змовилися приголомшити й виснажити його одночасним веденням трьох війн. Кожний із трьох “змовників” (агресорів) при цьому веде свою війну без оголошення коаліції або ж союзницької “осі”. Так зберігається формальна самостійність трьох конфліктів та ілюзія того, що це — ні, ні, у жодному разі! — не Третя світова. Адже ніхто з агресорів не хоче бути відповідальним за Третю світову. Ніхто не хоче ввійти до історії біснуватим Адольфом.

Остаточні межі змови, згідно з Теорією, були сформовані вже після того, як росіян відігнали від Києва й потріпали на Півночі. Тому першу війну, російсько-українську, Путін певний час вів самостійно, втрачаючи свої ресурси та очікуючи “визрівання” ситуації на інших театрах протистояння свободи з деспотією. Тепер, у жовтні 2023-го, спалахує світанок другої війни, ірансько-ізраїльської, до якої — у тому разі, звісно, якщо все піде за планом “темної осі” — буде втягнуто низку країн. Коли розпочнеться китайсько-американська війна за Тайвань, сили Заходу вже будуть розпорошені та залучені в перших двох війнах, союзники деморалізовані, а західні суспільства капітально пересварені та розхитані трампами, орбанами та іншими фіцо.

Також, згідно з Теорією, загостренню ситуації навколо Тайваню мають передувати нові наступи росіян в Україні, руйнування інфраструктури Ізраїлю масованими атаками ракет і дронів та жорстка політична криза в США. Остання “умова” натякає на те, що третя фаза атаки на світовий альянс демократій розпочнеться ближче до кульмінації американських виборчих перегонів, тобто влітку або ж восени наступного року.

Дехто з фахових військових експертів відмовляється серйозно обговорювати Теорію, яка базується на прогнозі, що Ізраїль не зможе за 12 місяців дати собі раду з іранськими проксі та (якщо той таки вступить у війну) із самим Іраном. Тим більше, що Сполучені Штати, здається, налаштовані рішуче й мають тисячі високоточних ракет і бункерних бомб для руйнування військової інфраструктури “Хезболли” та ключових об’єктів іранського ОПК. Згідно з тими уявленнями, які домінують в експертних середовищах на момент написання цієї статті (тобто на 14.10), війна з ХАМАСом і “Хезболлою” триватиме не довше за два-три місяці й завершиться знищенням їхньої стрижневої потуги.

Щодо російсько-українського протистояння ті самі експерти менш оптимістичні. Більшість із них не очікує, що до літа наступного року ЗСУ зламають хребта російській армії. Але вони зазначають, що відсутність у росіян успіхів на фронтах також буде певним сигналом для китайців. Якщо й на Близькому Сході, і в Україні справи в деспотій підуть зле, атака Тайваню у 2024 році, найпевніше, опиниться під великим питанням. Адже в молодших партнерів “темної осі”, як нині здається, немає реальних можливостей змусити старшого виконувати усні домовленості. Та й писані також.

Хай як парадоксально, найвразливішою ланкою світового альянсу демократій на сьогодні є політичне поле в США, де ультраліві та ультраправі за останні роки добряче розхитали базу, себто двопартійну систему. Прибічники Трампа фактично розкололи Республіканську партію, яка сім десятиліть дивувала світ спадковістю здорового світського консерватизму та загалом не йшла за відвертими популістами. Та й демократи досі не подолали системного паралічу доби Обами, коли політична імпотенція стала регулярним замінником політичної виваженості, а дотримування принципів замінили боротьбою за все хороше та салонними істериками в стилі cancel culture.

Прихід до влади в США популіста може вплинути на військову і фінансову підтримку України. А це своєю чергою відкриє Путіну шлях до нових загарбань на Лівобережжі. А також наснажить інших акторів “темної осі”. І тоді Теорія трьох війн стане сумною практикою нової епохи насилля, що триватиме не одне десятиліття.

Не лише в Україні це розуміють.

Ми вже бачимо, що американська адміністрація офіційно формує “триєдиний” пакет допомоги Україні, Ізраїлю і Тайваню. Це пряма ознака нового геополітичного бачення. І це не зле. Адже тоді, коли Україна стане ключовою ланкою не лише очевидного, але й легітимного, публічно формалізованого єдиного глобального фронту проти “темної осі”, впадуть усі ідеологічні конструкції противників “ескалації”.

Звісно, заткнуться не всі. На політичну адекватність “карлсонів” і лівої громади Гарварда годі сподіватися. Проте це й не надто важливо. Адже свого часу позиція вельми поважного сера Бертрана Рассела та інших лафоллетів не завадила єднанню демократій у війні з монархіями Четверного союзу.

На жаль, масштабні політичні процеси завжди характеризуються повільністю та нелінійністю. А кожний день війни приносить втрати й біль. І скільки ще їх буде, цих днів, не знає ніхто.