Про вільні мистецтва

Сучасна гуманітарна освіта походить від середньовічної концепції artes liberals (латинське liberalis означає вільний, а ars — мистецтво), себто вільних мистецтв. Такі курси навчання з’являлися тисячу років тому в середньовічних університетах і відрізнялися від того, що можна було б окреслити як професійне, фахове чи технічне знання. Грецьке слово “техне” латиняни перекладали як “арс”, і позначали ці слова вміння і знання, які ми називаємо ремеслом. Тож ви могли бути дуже вправним (мастаком-митцем) у ліпленні форм, малюванні картин, створенні посуду чи пошитті одягу, але ці мистецтва-ремесла не могли вести до спасіння, оскільки вимагали ручної праці. Бодай так уявляли це античні мислителі, які віддавали перевагу раціональному мисленню (спогляданню), а не діяльності (роботі).

Сім предметів в античному та середньовічному розумінні стали поділятися на тривіум (риторика, граматика та логіка) і квадривіум (астрономія, арифметика, геометрія і музика). Вільні мистецтва були продовженням давньогрецьких методів споглядального (діалогічного) дослідження світу, які почалися з прагнення до універсального розуміння. Піфагор стверджував, що є математична (і геометрична) гармонія космосу, а його послідовники пов’язали чотири мистецтва — астрономію, арифметику, геометрію та музику — в одну сферу вивчення, щоб сформувати дисципліни середньовічного квадривіуму. Арифметика тут була теорією чисел, а музика — практичним її втіленням. Геометрія, ще одна математична наука, передбачала вивчення теорії простору, а астрономія — реалізацію цієї теорії у всесвіті. Як бачите, жодної роботи руками (вільні мистецтва), хіба спорадичне писання та арифметичні розрахунки.

Інші три науки фокусувалися на використанні мови й мовлення. В Афінах IV століття до н.е., від яких ми запозичили поняття демократії, уряд поліса поважав понад усе здатність людини до риторики або публічних виступів. Згодом риторика, граматика та діалектика (це діалогічна розмова, яка передбачає вправляння в логіці — себто філософії) стали освітньою програмою тривіуму. Тож шляхетна або вільна людина мала добре освоїти принципи мови й мистецтво мовлення, а також видобувати мудрість за допомогою цього особливого інструменту, яким нас обдарувала природа (або це був Прометей, як вірили греки, напівлюдина, напівбог, себто геніальний чоловік, який подарував людям мову). Ці всі згадані предмети й навички класична античність вважала необхідними для вільної людини — і вони були її гідними. Мова й мовлення, розуміння чисел і простору мали перетворити чоловіка на людину, відірвати суб’єкта від тваринного світу. Така людина могла брати активну участь у військовій службі та в громадському житті, зокрема в публічних дебатах і в захисті в суді. Освітні програми викладали спочатку тривіум, а квадривіум був наступною фазою освіти. На цьому етапіможна було вважати, що людина ставала вільною: вона здобувала “арете”, чесноти, які мали силу змінювати навколишній світ.

Римляни використовували грецьку систему повсякчасно, про неї ми знаємо від Цицерона йСенеки. І саме принципи “вільних наук” застосовували середньовічні університети, які додали хіба лиш нове розуміння до поняття “свобода”: вільною є людина, яка досягає спасіння, що передбачає пізнання істини, чим є любов і Бог, а оскільки світ є божим творінням, то поєднання мови й математики в йогопізнанні має наближувати й до Бога. Цим фактично займалися знамениті флорентійці Галілео Галілей і Леонардо да Вінчі, які поєднували різні епістеміологічні інструменти в межах artes liberals. Данте Аліг’єрі, ще один флорентієць, свідчив, що пізнання себе і світу потрібне настільки, наскільки воно гарантує звільнення від своєї тваринної природи й здобуття духовної свободи, наближення до Бога. І знову тут немає місця для ремесел (техне), які передбачають знання правил і виконання чогось відповідно до них, а отже, нічого не мають спільного зі спасінням людини. Але саме в епоху Відродження італійські гуманісти та їхні північні колеги, багато в чому продовжуючи традиції попередників, повернули розуміння вільних мистецтв в інший бік. Перехрестивши старий тривіум новою і більш амбітною назвою studia humanitatis, а також збільшивши його обсяг, вони применшили значення логіки (філософії) і віддали перевагу традиційній латинській граматиці та риториці. Також додали до них історію, грецьку мову та моральну філософію (етику) і зробили новий акцент на поезії. У той час переклади з арабської Ібн Рушда популяризували трактат Арістотеля про поезію. Освітня програма гуманізму ширилася всією Європою впродовж XVI століття і стала основою для навчання європейських еліт, функціонерів політичної адміністрації, духовенства різних юридично визнаних церков, а також представників юридичних і медичних професій.

Але це виділення гуманітарних студій спричинило відділення від них математичних наук. Поява концепції сучасної науки як окремої від мистецтва означала, що астрономія та геометрія більше не розглядалися в тому самому світлі, що й поезія чи музика. Наприкінці XVIII століття було остаточно зроблене розрізнення між художником і ремісником, між гуманітарієм і вченим. Перший був творчим, мав уяву і покладався на дію “муз”; другий був просто кваліфікованим майстром, раціональним дослідником. Зі встановленням наприкінці XIX століття концепції суспільних наук спектр сучасної інтелектуальної діяльності розширився, а діапазон мистецтва звузився. Ті явища, які можна було дослідити науковим методом (себто експериментально), були строго визначені й віднесені в рубрику науки. Інші явища, менш сприйнятливі до лабораторних методів і експериментів, але які можна впорядкувати з певною логікою та ясністю, були додані до сірої зони соціальних наук (економіки, соціології, політики, психології та іноді навіть філософії). Ті сфери інтелектуальних зусиль, які не можна було вписати ні у фізичні, ні в соціальні науки, було залишено у галузі мистецтва.

Ідеал гуманітарної освіти, що ґрунтується на вивченні мови (і літератури), ми знаходимо ще в багатьох європейських університетах, але така освіта дедалі більше віддаляється від так званих точних наук. У XIX столітті Вільгельм фон Гумбольдт писав, що, безсумнівно, є певні види знань, які мають мати загальний характер, і, що більш важливо, певне “вдосконалення розуму та характеру”, без яких ніхто не може дозволити собі обійтися. Йому було очевидно, що люди не можуть бути хорошими ремісниками, торговцями, військовими чи бізнесменами, якщо вони не є добрими, чесними й добре поінформованими людьми та громадянами. Учений вважав, що, якщо ця основа закладається через навчання, інші професійні навички згодом легко здобуваються, тож так людина завжди може вільно переходити від однієї професії до іншої, як це часто буває в житті. Розділення в науках не несе нічого доброго, бо “розрив” між тривіумом і квадривіумом призводить до втрати “арете”, до перетворення науки на знання без чеснот. Варто знову переосмислити вільні мистецтва, які дали людині свободу й породили європейську науку. Треба винайти нове середньовіччя!