Проблеми з доброчесністю

Проблеми з доброчесністю

«Доброчесність» є порівняно новим поняттям у сфері публічної служби в Україні. На його поширенні і впровадженні наполягають наші європейські партнери в рамках зближення України з ЄС і з метою уніфікації правил і законів, котрі мали б допомогти нам у процесі євроінтеграції. Центральна влада спускає по чиновницькій піраміді зверху вниз вимогу якнайшвидше впровадити стратегії засад доброчесності. Але процес цей зовсім не простий, адже сама по собі «доброчесність» – це швидше абстрактна цінність, ніж набір правил і положень. А як зауважив один український публіцист – українці не розуміють вартості абстрактних цінностей.  

Службовці – чи то державні чи з органів місцевого самоврядування – мають в Україні здебільшого погану репутацію. Пересічні громадяни вважають їх корумпованими, некомпетентними, безініціативними, та й взагалі підозрюють, що тих в нашій країні просто забагато. 66% респондентів одного фахового опитування висловили переконаність, що на державну службу люди йдуть не задля того, щоб «служити» державі й народові, а задля власної вигоди. 

Є експерти, які вважають, що більшість службовців у нашій країні є порядними і фаховими людьми. А відтак – що й їхню репутацію потрібно рятувати.    Намагаються на різних тренінгах, семінарах чи у публікаціях переконувати службовців, що доброчесність потрібно перетворити на актив, який мав би допомогти їм у щоденній роботі при взаємодії з іноземними партнерами. Прогресивніші службовці навіть не проти, але є проблеми: у нас ще й досі не існує чіткого визначення «доброчесності», тому кожен може трактувати це поняття на власний розсуд. З іншого боку серед самих службовців часто немає розуміння цінності «доброчесності» для їхньої самопрезентації, самореалізації та саморефлексії.

Що ж пропонують популяризатори впровадження доброчесності у щоденну роботу службовців усіх рівнів? По-перше, це ухвалення управлінських рішень в інтересах суспільства і громади. По-друге, це прозорість і відповідність доходів до способу життя службовця. По-третє, відмова від корупційних спокус. По-четверте, ефективне використання бюджетних коштів, тобто публічних грошей. По пʼяте, уникання конфлікту інтересів в рішеннях і призначеннях. І т.д., і т.п. А що натомість?

Отож. Не можна ж забувати, що упродовж десятиліть в публічній службі, як і в інших сферах нашої держави, відбувався негативний відбір. Тобто кращі – чесніші, амбітніші, принциповіші – втікали, а залишалися боязкі, пасивні, схильні до отримання незаслужених «плюшок». Як це їм тепер раптово стати доброчесними? 

До того ж, «публічна служба державі і народові» забезпечує стабільну зарплату, премію, оплачувану відпустку, корпоративні святкування, подарунки для дітей службовців, перспективу хорошої пенсії тощо. Тобто все те, про що працівники приватного сектору в важкі часи можуть тільки мріяти. Їм треба добре працювати, щоб на все це заробити, але гарантій немає жодних. Натомість держслужбовці мають все це гарантовано, не залежно від того, чи ефективно функціонує їхня «фірма», тобто державна структура.

Якби впровадження принципів доброчесності давало службовцям якісь вимірні користі, то вони, без сумніву, проявляли б більше ентузіазму. Але коли мова йде про «вищу довіру західних партнерів», «кращу репутацію в очах суспільства», «етичність у комунікації з колегами» і т.д., то все це знову ж таки з категорії «абстрактних цінностей». До того ж, «передовики доброчесності» в різних установах можуть наразитися і на реальні проблеми.  

Можна встояти проти спокуси підкупу чи уникнути конфлікту інтересів, але можуть же виникнути й реальні загрози – втрата праці, пошкодження майна, загроза для здоровʼя чи й життя самого службовця або членів його сімʼї. Чи держава здатна гарантувати надійний захист службовців? Особливо, якщо взяти до уваги рівень «доброчесності» в органах правопорядку, юстиції etc.

Хто мав би вчити «азів доброчесності» освітян і медиків, поліціантів і пожежників, працівників локальної адміністрації і комунальних підприємств? Скількох дітей в нашій країні вже змалку швидше вчать викручуватись і пристосовуватись, аніж бути доброчесними й порядними?  

Європейці й американці, вимагаючи від України впроваджувати засади доброчесності в управління на державному й локальному рівні, навряд, чи усвідомлюють в повній мірі, яким є рівень деморалізації і серед так званих «пересічних українців». Ті, хто про це знає, той розуміє, що й зі стратегіями впровадження доброчесності у нас будуть ще значні проблеми.   

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Пенсії. Судді. Справедливість Колабораціоністи мимоволі?