By З нового дослідження випливає, що здійснення мозком передбачення знижує його здатністьзапам’ятовувати поточний момент. Гіпокамп, структура мозку, відповідальна здебільшого за пам’ять, на основі зареєстрованих минулих подій творить також прогнози на майбутнє (неврологи називають цей процес “статистичним навчанням” – statistical learning). Однак автори праці, опублікованої в Proceedings of the National Academy of Sciences, вказали, що друга функція мозку може перешкоджати першій – пише Ханна Сіо в журналі Scientific American.
Науковці показували учасникам дослідження серію фотографій на екрані. Однак вони не попередили, що зображення з певних категорій завжди йдуть одні за одними: наприклад, фотографії гірз’являлися відразу після світлин пляжу. Піддослідні мали підсвідомо виловлювати ці асоціації й очікувати на них. Потім їм знову показали ті самі фотографії, перемішані з новими зображеннями, і запитали, чи раніше вони вже якісь бачили. Виявилося, що учасники експерименту значно краще пам’ятали випадкові зображення, ніж ті, які передбачали (як-от фотографії пляжу).
Вчені повторили експеримент під час сканування мозку учасників за допомогою функціональної МРТ. Кожна категорія світлин викликала окреслену нейронну активність. Під час демонстрації зображень, що їх треба було передбачити, активність відбувалася в гіпокампі. Ба більше, цей ефект обернено відповідав результатам завдань на пам’ять учасників. “Що влучнішим був прогноз, то гірше запам’ятовувались образи, пов’язані з передбаченням”, – каже Брин Шерман, головна авторка дослідження й когнітивна нейробіологиня з Єльського університету.
Це свідчить про те, що прогностичні зображення схиляли гіпокамп перейти на режим передбачення і відмовитися від запам’ятовування нових елементів. Це дослідження одним із перших показало, як процес передбачення впливає на людську пам’ять. Науковці й раніше підозрювали, що гіпокамп відіграє істотну роль у статистичному навчанні, але не знали, як він впливає на утворення спогадів. Ніколь Лонг, когнітивна нейронауковиця з Університету Вірджинії, яка не брала участі в дослідженні, каже, що “стаття чудово демонструє компроміс, з яким ми маємо справу в ситуації, коли гіпокамп залучений в обидва ці процеси”.
Група дослідників вважає, що компроміс є необхідністю, оскільки реєстрація спогадів і прогнозування частково використовують ті самі нейронні ланцюжки. Автори праці порівнюють це з “використанням правої ноги для натискання на педалі гальма й газу в автомобілі (…), лише не обох одночасно”. Це запобігає надлишковому резервуванню пам’яті, а тим самим зменшує зусилля мозку, каже Шерман, оскільки влучний прогноз містить ту саму інформацію, що й дійсний результат.
Нейронна мережа, яка робить усе це можливим, все ще вимагає подальших досліджень, каже Лонг. Дослідницязадумується, наприклад, скільки треба повторів для того, щоб гіпокамп перейшов із реєстрування на прогнозування, і чи можливо цю структуру так натренувати, щоб вона працювала справно в обох режимах одночасно.
