By Шістдесят років тому на екрани вийшов фільм Віктора Івченка “Іванна”, знятий на кіностудії ім. О. Довженка.
Дивитися “Іванну” зараз важко. Це типова радянська антирелігійна пропагандистська стрічка, спрямована проти УГКЦ та митрополита Андрея Шептицького, якого подано “убивцею” та “посібником фашистських окупантів”. У драматургії вдосталь штампів та відверто слабких місць. Чого варті хоча б епізоди внутрішніх монологів Шептицького! Очевидно, режисер намагався хоч якось візуально покращити їхнє сприйняття за допомогою комбінованих зйомок (сучасною мовою – спецефектів).
До роботи у кіно Віктор Івченко працював у львівському театрі ім. М. Заньковецької, поставив кілька успішних вистав. Він знав, хто такий Андрей Шептицький, і чудово розумів значення його постаті, а до роботи над фільмом приступив, ймовірно, після пропозиції “згори”. Посприяв цьому, зокрема, й успіх його попередньої стрічки “НП (Надзвичайна подія)”, що була серед лідерів прокату 1959-го. Це доволі типова ситуація для радянського кіно: режисер працює над якоюсь темою, пише заявку керівництву. Прохання розглядають і відповідають, що зараз потрібно зняти фільм на іншу тему, як правило, про ударну працю робітничого класу, успіхи чергової п’ятирічки, трудові будні колгоспу, про якогось партійного секретаря, або, зрештою, проти церкви чи націоналістів. У особі Шептицького саме зійшлися два останні пункти.
УГКЦ із 1946 перебувала під офіційною забороною і діяла у підпіллі, її майно і храми радянська влада передала РПЦ. Наступною у фільмографії Віктора Івченка є стрічка “Лісова пісня” за Л. Українкою, тож цілком ймовірно, що він змушений був пристати на пропозицію, аби потім зняти те, що він хотів. Та й взагалі, у ті часи відмовлятися від таких “пропозицій” було ризиковано: це могло не лише зламати кар’єру, а й зіпсувати життя рідним.
“Іванна” стала одним із лідерів кінопрокату 1960-го, її переглянули понад 30 млн осіб. Того ж року на Всесоюзному кінофестивалі у Мінську фільм отримав другу премію, а також нагороди за сценарій (“актуальність” теми!) та звук. Критики заговорили й про яскравий дебют виконавиці головної ролі Інни Бурдученко, яка того ж року трагічно загинула під час зйомок у наступному фільмі.
Згодом поповзли чутки, що Папа Римський Іван ХХІІІ прокляв стрічку після перегляду. Плітки підсилилися й іншими трагічними обставинами: від хвороби померла донька сценариста В. Бєляєва, загинув у ДТП син художника картини М. Юферова, після інфаркту пішов із життя режисер-постановник Віктор Івченко, померло ще кілька людей, пов’язаних із картиною.
Нині вже мало хто пам’ятає, про що саме цей фільм, однак чутки про “прокляття” та навіть “анафему” все ще ширяться мережею.Через стільки років важко дослідити обставини тих трагічних подій. Натомість вистачає протилежних фактів. Наприклад, Віктор Івченко помер через дванадцять років після виходу стрічки і встиг зняти ще вісім картин. У поважному віці пішов із життя художник фільму М. Юферов, оператор О. Прокопенко, актор П. Вескляров (відомий як Дід Панас) та інші учасники зйомок, а директор картини М. Ротлейдер взагалі прожив 99 років!
Невідомо, чи Іван ХХІІІ взагалі бачив цю стрічку. Та й не міг Понтифік виголошувати жодних “проклять”, адже це завадило б його беатифікації, що відбулась у 2000 році. Анафема ж означає відлучення від церкви, однак кого чи що можна відлучити в офіційно атеїстичній країні? До того ж термін “анафема” здебільшого вживається на Сході. Достовірно те, що картина демонструвалася у Польщі та викликала протести духовенства, але жодних “проклять” не було.
Попри те, Віктор Івченко назавжди залишиться в історії українського кіно як режисер прекрасної картини “Гадюка”, автор першої екранізації “Лісової пісні”, педагог, один із засновників кінофакультету в КДІТМ, наставник Івана Миколайчука, Раїси Недашківської та Борислава Брондукова.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
