Провокація як інструмент у мистецтві

Провокація як інструмент у мистецтві
Хоча історія мистецтва починається ще з епохи печерного живопису, розуміння того, чим є мистецтво, приходить згодом. Античні греки на позначення мистецтва й ремесла використовували термін “техне”, який римляни переклали як “арс”. Активно розділяти ці види діяльності почали художники італійського Ренесансу, а остаточне відділення мистецтва як чогось більш абстрактного від прикладної творчості утвердилося з XVIII ст., хоча зараз ці поняття й надалі трансформуються. Тоді ж, між XVIII і XIX ст., конструюється сучасне розуміння мистецтва як виду розумової та прикладної діяльності, яка реагує на сьогодення.І частиною такого реагування стала провокація, а “провокативне мистецтво” перетворилося на важливий складник світу естетики.

Одними з перших “провокаторів” були французькі художники, як-от Мане чи Курбе, який намалював у 1866 році жіночу вульву й назвав роботу “Походження світу”. У 1863 році Едуард Мане створив картину “Сніданок на траві” (Le Dejeuner sur l’Herbe), яку відхилив Салон (виставка творів сучасного мистецтва) у Парижі. Натомість робота була виставлена в альтернативному “Салоні відкинутих”, де вона спричинила неабиякий скандал. Безсоромна присутність оголеної жінки в оточенні повністю одягнених чоловіків у костюмах того періоду шокувала світ мистецтва. Навіть живописний стиль Мане в цій картині вважався приголомшливим, оскільки художник робив набагато більш виразні контрасти між світлими й темними тонами. Критики часто розглядають відмову Мане малювати відповідно до усталених методів конструювання картини як початок сучасного мистецтва – модернізму.

Одним із найбільш контроверсійних творів сучасного мистецтва став “Фонтан” (1917) Марселя Дюшана. Зараз цей об’єкт вважають квінтесенцією естетичного поняття “реді-мейд” (ready-made), повсякденної речі, яка перетворюється на витвір мистецтва, бо художник вирішив, що це мистецтво. У 1917 році новоствореному Товариству незалежних художників Дюшан подав для виставки промислово виготовлений пісуар. Товариство відмовило, стверджуючи, що цей об’єкт не можна вважати твором мистецтва. “Фонтан” Дюшана викликав безліч важливих запитань, як-от: що саме робить щось витвором мистецтва і яка роль мистецьких установ в оцінюванні та кваліфікації цього? Це ті запитання, які допомогли сформувати напрям розвитку мистецтва від початку XX ст. до наших днів.

З ідеєю реді-мейду часто асоціюють і роботи американця русинського походження Енді Воргола, зокрема його коробки від мила “Брілло”, які він виставив як твори мистецтва в 1964 році. До цього, в 1962 році, він створив не менш скандальну роботу – картину “Банки із супом «Кемпбелл»”, що була виставлена в Лос-Анджелесі. Енді Воргол став провідною фігурою американського попарту, одним із найвпливовіших і найсуперечливіших художників свого часу. Його роботи досліджували межу між художнім виразом, культурою знаменитостей, масовим виробництвом і мас-медіа. Якось він сказав, розмірковуючи про свою кар’єру: “Мені треба було просто намалювати супи “Кемпбелл” і продовжувати їх реплікувати… тому що однаково кожен художник малює в житті лише одну картину”.

Зробити контроверсійно-знаменитою певну роботу можуть також почуття вірян. Piss Christ – це світлина Андреса Серрано 1987 року, на якій зображено маленьке пластикове розп’яття Христа, яке Серрано занурив у скляний резервуар із власною сечею. Твір спричинив величезний скандал і викликав обурення американських політиків, оскільки Серрано отримав фінансування від Національного фонду мистецтв, себто гроші платників податків. Окрім цього, багато людей, як-от сумнозвісний на той час мер Нью-Йорка Рудольф Джуліані, вважали цей твір богохульством. У цей період Серрано отримував погрози смерті та численні листи ненависницького характеру. У 2011 році знімок було знищено під час виставки в Авіньйоні, що у Франції.

Ще один художник, якого хтось періодично хоче вбити – це китаєць Ай Вейвей. У 1995 році він зробив світлину того, як розбиває оригінальну церемоніальну урну 200-річної давності, об’єкт часів династії Хань, який має суттєву символічну та культурну цінність. Багато хто назвав цей твір мистецтва актом вандалізму, на що Вейвей відповів: “Великий Мао говорив нам, що ми можемо побудувати новий світ, лише якщо зруйнуємо старий”. Вейвей є одним із найбільших провокаторів нашого часу, у своїх роботах він різко критикує китайський уряд і бореться за свободу слова.

Ну і, звичайно, “демоном” провокації часто вважають британського художника Дем’єна Герста. Цей доволі ситий буржуазний митець є однією з найбільш суперечливих фігур на артсцені сьогодні. З його мертвими тваринами, збереженими у формальдегідних вітринах, які продаються за 50 000 фунтів стерлінгів, він є одним із найбільш високооплачуваних художників свого часу, а також одним із найбільш критикованих. У 2007-му він створив “Заради любові до Бога” (For the Love of God), платиновий відливок людського черепа, у який інкрустував 8601 діамант. Цей твір мистецтва було продано за величезну ціну, 50 мільйонів фунтів стерлінгів, тоді як його виготовлення коштувало 14 мільйонів. Робота була покликана поставити під сумнів мораль мистецтва та грошей, але й сама перетворилася на фетиш. Те, як Герст створив собі бренд як художник, викликало огиду в митців, але водночас і надихнуло багатьох. У будь-якому разі він залишив неабиякий слід у світі мистецтва.

З українського провокативного мистецтва наразі найвідомішими у світі є перфоманси групи “Фемен”. Зазвичай оголене жіноче тіло в публічному просторі відразу перетворюється на політичний вислів, й активістки цим активно спекулюють. Проте вони не мають такої естетичної мети, як учасниці групи Guerrilla Girls, які кажуть, що практикують “мистецтво поганої поведінки”.

У вересні цього року в Харкові відбулася виставка українського провокатора Стаса Волязловського, який творив у стилі “шансон-арту” й обстоював ідею тотальної рівності, заперечення ієрархій і відмову від інтелектуального пафосу. Увесь 2021 рік у Львові провокативне мистецтво творила чудова галерея “Гангрена”, художники якої носили в домовині напівголу Nadyushka Shlushka і фарширували кишки мізками. А Олександр Андріяш провів акцію-ходу “Жеріть гівно”.

І хоча на перфоманси “Гангрени” навіть викликали поліцію, золоту пальмову гілку, яку тримає алегорія слави на Львівській опері, за найкращу провокацію у 2021 році отримали Оксана Линів і Себастіан Швайкерт за розбурхування сонної спільноти львів’ян. Як-то кажуть у Галичині, провокація провокації рознь, себто завжди варто розуміти, на кого скерована провокація, інакше вона може залишитися непоміченою поза вузьким колом адептів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Кітч й колективна уява Суперечки світу мистецтва