Путівник для конспірологів-початківців. Частина І

“Пересічний обиватель” зазвичай є інертним, з вузьким світоглядом і без доброї освіти. Він є споживачем “приколів” і фастфуду, впевнений у тому, що його дурять і жорстко намахують ті скотиняки, які таємно правлять світом та крадуть із поштових скриньок. В обивателя є своя віра. Іноді єдина, іноді друга після віри в Бога. Вона називається “конспірологія”. Головні її постулати сформулювали автори серіалу “Секретні матеріали”: “Істина недосяжна”, “Я хочу вірити”, “Нікому не довіряй” та інші.

Конспірологія дає обивателям прості й зрозумілі відповіді на всі складні запитання, створює ілюзію володіння знаннями й навіть “мудрості”. Адже достатньо напустити на мармизу філософського виразу та промовити, що істина недосяжна, а правда множинна, як інші негайно сповнюються до промовця невмотивованою повагою.

Дехто щиро впевнений, що світоглядно конспірологія зайняла нішу класичної та релігійної міфології. Ще хтось називає її “модерною міфологією” або її симулякром. Насправді вона розташувалася поміж сучасною побутовою міфологією, ідеологією та космографією. Отже, вона є альтернативною і синтетичною “теорією всього”.

Вона є універсальним вченням для невдах. У цьому її сила.

Той, хто володіє конспірологією, володіє розумом і голосами обивателів, а той, хто володіє їхніми голосами, хай там як, владарює над демократіями, напівдемократіями та псевдодемократіями. Тому багато розумних людей мріють стати майстрами й жерцями конспірології. Частіше за все їх спонукають цинізм і розрахунок. Іноді — спрага чогось цікавого. Іноді — “інтелектуальна” ненависть до базової реальності й презирливе ставлення до “пересічних”.

Кажуть, що жерці конспірології виростають із молодих політиків, що люблять читати фантастику, і з невдалих письменників-фантастів, що йдуть у політику й журналістику. Щоб стати жерцем (майстром), треба мати “свою” конспірологічну тему.

Не кожна із цих тем є перспективною. Скажімо, чотири роки тому в Україні з’явилася зграя конспірологів-антиваксів, які робили швидкі кар’єри на запереченні офіційних даних про COVID-19. Деякі з них були близькі, дуже близькі до повноцінної “жрецької” позиції. Але актуальність “ковідної” теми раптово занепала і з нею занепали кар’єри конспірологів-антиваксів.

Водночас “вічні” теми конспірології на штиб “Пласкої Землі”, “Рептилоїдів”, “Масонського заколоту” що не виходять із моди, уже такі зачовгані, що перестали бути кар’єрними ліфтами для кандидатів у жерці. 

Вони стали набутком масової культури. А ще вони вже надто “академічні”, “фентезійні” й “кіношні”, відірвані від теперішніх страхів і забобонів українських обивателів. Важко, скажімо, уявити українського виборця, що голосує за пласкоземельника чи за борця з космічними ящерами. Хоча на “Масонському заколоті”, кажуть, ще можна спробувати застрибнути до районної ради.

Українська конспірологія має свої “національні” теми. Одна з них — “Змова таємних сил”, що прагнуть знищити український народ. Вона є близькою родичкою “Масонського заколоту”. Ця тема й досі живиться історичними травмами та страхами з минулого і має свою стабільну групу послідовників, у якій вуйки старої генерації сусідять з антивладними блогерами, ультраправими, сектантами Московського патріархату та саморобними дослідниками Хозарського каганату.

До повномасштабного вторгнення “гібридна” конспірологічна тема на перетині “Змови таємних сил” і “Ковідної змови” набирала в Україні ледь не сотні тисяч симпатиків. Деякі з провідних антиваксів (можливо, не без участі російських спонсорів) намагалися спрямувати травматичну енергію цього “гібрида” проти київської влади. Попри ситуативну перспективність і популярність на овочевих ринках, “гібрид” не спрацював і не народив жодного українського конспіролога “жрецького” рівня.

Дехто вважає, що це було наслідком заборони медведчуківських телеканалів у лютому 2021 року. У середовищі ОПЗЖ “гібрид” набував популярності, але виростити з нього справжнього монстра до занепаду ковідної теми там, Богу дякувати, не подужали. Деякі пропагандони з “гнізда Медведчукового”, щоправда, і досі потроху користуються модифікаціями “гібрида” в тих мережевих групах, де ностальгують за совком, але їм до жрецької позиції — як жабі до неба.

Повномасштабне вторгнення породило цілу зграю свіжих конспірологічних тем. Тут і “Змова влади з ворогом”, і “Присутність третьої сили”, і “Таємний план Заходу”, і багато іншого. “Змова таємних сил”, зрозуміло, також нікуди не ділася; вона отримала друге дихання, уже без антивакцинального додатка, але з додатком “розвідувальним”.

Широке пасовисько “зрадофілів” і “народних контррозвідників”, ботоферми “збитих льотчиків” та “професійних опозиціонерів”, середовища незалежних, майже незалежних і напівнезалежних інтелектуалів стали стартовими майданчиками для кандидатів у жерці конспірології.

Вони намацально шукають свої теми та модифікують старі. Так від класичної “Змови влади з ворогом” відбрунькувалася майже самостійна “Змова проти Залужного”, яка наприкінці січня набула швидших обертів. Вона зручно лягла в річище тренду пошуків “всенародного героя” (бо ж без кумира, як відомо, життя не життя). Розвиток цієї теми реально, без жартів, може перетворити харизматичного генерала на такого собі “українського Ейзенгавера”. Якщо, звісно ж, сам генерал раптом не перечепиться, переступаючи через хитрі політичні трупи (а також через хвости хитрих політичних міфів).

Інша заяложена тема — “Таємний план Заходу” — стала “касетною”, розкинувши електоральним полем бомбочки свіженьких фантазій про “секретні плани” союзників. Найбільш популярні з них — “Україна як сіра зона”, “Нескінченна війна”, “Новий світовий порядок” (“Четвертий розділ світу”). Ці конспірологічні лінії компланарні тій магістралі підозр, якою рухається дивізія диванних зрадофілів.

Тут, власне кажучи, нема нічого правдиво оригінального та вартого уваги. Якщо справи підуть на гірше, одна із цих тем стане технологією розкручення майбутньої проросійської політичної сили. Залишається сподіватися, що нас мине чаша сія.

Окремо стоять теми із церковною підкладкою. Тут і “Змова проти православ’я”, і “Пророцтво афонських старців”, і “Вкрадена святиня”, і ще багато дрібнішого конспірологічного непотребу, щедро генерованого за межами України та популярного серед тихих затятих батюшок, глибоко уцерковлених власників “бентлі” й калік перехожих.

За всієї нішовості цих інформаційно-психологічних конструктів, вони ефективно працюють на підкріплення “рамкової теми” — “Змови таємних сил”. А це вже серйозно. Бо в неї так чи інакше вірить ледь не кожен третій українець.

І коли соціологи стверджують, що за “оборонців батьківської віри” з відомої тусовки й нині, під ракетними обстрілами, готові голосувати ледь не 12 % українців, то це є наочним підтвердженням, що каліки перехожі не дарма (й не задарма) бурмочуть у базарних закапелках, у маршрутках і на церковних папертях. Що архаїчна звичка дослухатися до “вуличної мудрості” обвішаних іконками добродіїв не зникла й не зів’яла.

Можна, звісно, скептично ставитися до блиску й жебротності конспірологічних тем. Проте раджу скептикам подивитися на США та подумати над словами тих, хто колись назвав Трампа “щасливим дитям конспірології”.