By Від початку АТО розпалося багато сімей, де чоловіки пішли захищати батьківщину. Війна виявилася випробуванням, яке витримає не кожне подружжя.
Достовірної статистики розлучених учасників АТО немає. Одні джерела свідчать, що це 30%, інші – 60%. Теоретично правда лежить десь посередині, але навіть 30% розлучених – це вражаюча цифра. Отже, кожен третій АТОвець залишився без сім’ї.
Родини воїнів розпадаються з багатьох причин, які умовно можна поділити на дві частини: до повернення чоловіка з війни та після.
До повернення
Психологи стверджують, що в будь-якому конфлікті винні обидві сторони, однак у категорії “до повернення”розлучення здебільшого ініціюють жінки. Винятком є лише випадки, коли чоловік поїхав на схід і знайшов собі іншу супутницю життя, однак таке трапляється доволі рідко.
Основною причиною багатьох розлучень є відсутність партнера“на відстані витягнутої руки”. Коли створювалася сім’я, дружина не розглядала варіанту, що чоловік раптом кудись подінеться на один-два роки. Можлива війна під час планування сімейного життя не враховувалась. Він мав бути поруч, але поїхав, і це викликає в деяких жінок підсвідоме роздратування.
Для українців війна здебільшого все ще залишається якимось абстрактним поняттям, а от відсутність чоловіка – цілком відчутна, реальна. Для того, щоби не впадати в таке роздратування, треба або неймовірно кохати, або мати надзвичайно високий рівень патріотизму та громадянської свідомості, або бачити війну на власні очі. Сім’ї переселенців зі сходу, де чоловіки захищають країну зі зброєю в руках, більш стійкі, оскільки для подружжя війна цілком реальна. Вони обоє бачили її на власні очі й розуміють, що буде, якщо чоловік не піде стримувати ворога.
У містах поза зоною ООС війна – це лише новини з екранів телевізора. А тут кран тече, дитину із садочка не встигаєш забрати, зарплатня чоловіка – теж поняття абстрактне, бо він завжди на неї купує щось, що йому потрібне на цій невідомій війні. Дружина телефонує поскаржитися на життя, а він слухавку не бере. Потім пояснює, що був бій, а в новинах кажуть – не було. А може він там собі вже когось знайшов…
Та й банальна відсутність сексу дається взнаки. На тлі цього доволі часто з’являється інший чоловік. Він завжди поряд: допомагає, слухає, підтримує. Поступово новий кавалер стає справжнім, а законний чоловік відходить у минуле, залишаючись на своїй війні.
Натомість жінки, які виходили заміж за військових, здебільшого не роблять трагедії з відсутності чоловіка, оскільки ще до шлюбу розуміли, що така ситуація можлива.
Про наслідки заочних розлучень, коли солдата в зоні ООС повідомляють, що він більше не потрібний, говорити не хочеться. Через безпосередній доступ до зброї може трапитися непоправне.
Після повернення
У розлученнях “після повернення”здебільшого винні чоловіки. Воїн приїздить додому після тривалої стресової ситуації… І знімає напругу алкоголем. Якщо до війни він відчував вину через те, що випив, і міг витримувати бурхливу “критику” дружини з цього приводу, то зараз нібито має право пити, адже він стільки пережив. Дружина, на думку багатьох ветеранів, мала б сидіти поруч, плакати і вислуховувати безкінечні історії про жахи війни. Та воїн не хоче розуміти, що жінка теж мала неабиякий стрес, тягнучи на собі дітей і господарство та щоденно переживаючи за його життя. Як наслідок – взаємна образа.
Наступна причина – неможливість дружини витримати зміни, що відбулися із чоловіком на війні. Людина, який довелося вбивати, стає різкішою, рішучішою. Посттравматичний синдром не дає розслабитись: ветеран прокидається вночі й ходить кімнатою, може неспокійно спати чи несвідомо нанести дружині травми. Щоби витримати таке, потрібне неабияке кохання.
Якщо ж посттравматичний синдром триває довше, любов може змінитися страхом перед власним чоловіком. Він інакший і дружина не може це витримати. Бувають також випадки, коли ветерани стають каліками й самі ініціюють розлучення, не бажаючи бути для своєї сім’ї тягарем.
Ще одна розповсюджена проблема – чоловік не може повернутися з війни, адаптуватись у мирному житті, а тому знову збирається в армію. Замість підтримки чує від дружини ультиматум: “Або я, або армія”. Дуже часто у відповідь лунає саме другий варіант.
Сім’я, якої не було
Якщо статистика розлучень, хоч і доволі нечітка, але ведеться, то випадки нестворених сімей точно ніхто не рахує. Однак трапляється, що дівчата бояться виходити заміж за учасників АТО, і найперше – через поради родини. Хтось із членів сім’ї може сказати: “Нащо тобі той контужений, хто його знає, що там на війні сталося з його психікою”.
Якщо ж учасником АТО є дівчина, то родина шепоче: “Вона там на війні була сама, в оточенні натовпу чоловіків. Хто його знає, чим вона там займалася”.
Як зберегти сім’ю?
Потрібно намагатися слухати один одного, шукати компроміси, набратися терпіння. Якщо ж нічого не виходить, звернутися до психолога. В українців це не прийнято, бо ми завжди краще за всіх психологів знаємо, що відбувається. Якщо ж не розуміємо, то мама порадить. Однак річ у тім, що насправді психолог потрібен, щоб озвучити очевидні речі, які сприймати один від одного подружжя не хоче через конфлікт. Психолог може стати незалежним суддею, послухати якого не означає здати свої позиції. Це, якщо говорити військовими термінами, організований відступ.
Жінкам варто зрозуміти, що те, з чим повертаються їхні чоловіки з війни, неможливо забути – з цим доводиться жити як ветеранам, так і їхнім дружинам.
І порада для воїнів: не ведіть бойових дій вдома. Війна залишилася на сході, то ж не тягніть її у власну сім’ю, тим паче, якщо дружині вистачило сил вас дочекатись.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
