By 
У кремлі явно вважали, що повномасштабна війна проти України стане початком нової епохи для росії — епохи її гегемонії у світі. Проте тепер, через десять місяців, скидається на те, що путін і компанія відверто прорахувалися. І те, що мало стати грандіозним початком, може бути не менш грандіозним кінцем. Звісно, завдяки Збройним силам України.
У кремлі снили тим, що росія має повернути собі статус супердержави, щоб знову мати вигляд совка, викликаючи у всього цивілізованого світу суміш захоплення (від незнання чи дурости) та страху (від усвідомлення божевільности кремлівських керманичів, що трясли перед світом ядерними боєголовками). Чи не тому, що своєю армією кремль навряд чи зможе когось налякати найближчим часом, путін знову почав страхати всіх використанням ядерної зброї? Тож не дивно, що московський тиран заходився саме відновлювати союз, сподіваючись отримати статус “збирача земель”, а водночас і того, хто повернув ностальгувальників за совком у їхню ментальну молодість, у старі-добрі часи ковбаси по 2,20.
Проте путін не перший, хто вигадав реставрувати совок. У росії ніколи не відмовлялися від цієї ідеї по-справжньому, а тому завше намагалися якось його відновити чи створити щось схоже. Щось, де москва знову буде першою і рівнішою за всіх інших, керуватиме над поневоленими та нав’язуватиме свою волю колоніями. Тому після розвалу совка й виникла ідея СНД у сподіванні якщо не законсервувати зв’язки, то принаймні далеко не відпустити більшість причетних.
Коли виявилося, що успішність цієї платформи така собі, то в кремлі почали вигадувати інші способи інтегрувати у свій склад колишні республіки. Так з’явилися Організація договору колективної безпеки (ОДКБ) та Євразійський економічний союз, що згодом перетворився на Митний союз (МС). Проте обидві ці структури були фактично “нашим ответом” Заходу, себто російськими симулякрами НАТО та ЄС. Подейкують, що путіну дуже подобається, коли ОДКБ називають “російським НАТО”, проте від такого називання ця структура жодним чином не рівняється із тими об’єднаннями, які імітує. І війна це чудово продемонструвала.
Також росія послідовно вибудовувала довкола себе й “неслухняних” країн, які відмовлялися підкорятися, здаватися і приєднуватися до чергових імітацій совка, пояс нестабільности із фейкових республік. Вони мали стати протилежними версіями країн, від яких їх відірвано, — анти-Молдовою, анти-Грузією та анти-Україною. Або ж такими Молдовою, Грузією та Україною, якими б мріяли їх бачити в кремлі: маріонетковими утвореннями, що слухняно виконують усі накази російської влади. У москві сподівалися, що рано чи пізно ці фейкові утворення завдяки своїй хаотичній силі та кремлівським грошам і зброї зможуть зруйнувати ці держави зсередини, перетворивши весь їхній простір на російські колонії.
Так само й ОДКБ та Митний союз задумувалися не як альтернатива західним структурам, а саме як анти-НАТО та анти-ЄС, бо за своєю суттю були створені для протиставлення, як відповідь на чужі дії, і від самого початку не несли жодної позитивної ідеї.
Загалом уся російська риторика сформована на боротьбі та протистоянні, вона не прагне зацікавлювати та приваблювати потенційних партнерів якимись вигодами. Проте в кремлі таким навіть і не хотіли запарюватися, адже ніхто не вважає членів відповідних організацій за рівноправних партнерів — їх розглядають лише через призму підшефних і тимчасових непорозумінь на мапі, які мають зникнути, розчинитися в неосовку, коли імперію буде відновлено.
У кремлі не розуміють, що повернути минуле не можна, як і збудувати щось стійке на одній лише ідеї протистояння. Треба, аби хтось врешті увімкнув путіну в бункері безсмертний гіт Юлії Рай: “Двічі в одну річку не ввійдеш”. Звісно, російського диктатора це не переконає, але як гарно та абсурдно це б звучало на тлі наближення тотального кінця влади путіна.
Вустами своїх спікерів та ідеологів кремль говорить про третій шлях росії, натомість намагається створювати навіть не репліки й не китайські підробки, а симулякрову антитезу. Ліпить у повітрі щось на цілком надуманих мітах. Робить їх так переконливо, що й сам починає вірити в ці міти, а частина населення та влади навіть сприймає їх за правду.
Цей російський постмодерн із його любов’ю до фейків і симулякрів може спричинити лише те, що всі російські утворення перетворяться на один суцільний фейк. І повномасштабна війна проти України є каталізатором цих процесів. Напад росії дуже яскраво продемонстрував безпомічність і безсенсовість ОДКБ як організації, адже вона цілком і повністю сформована довкола росії та опирається на її військову могутність. Проте Збройні сили України викрили слабкі сторони й російської армії, і путінської влади, підтвердивши, що вся ця могутність є доволі надуманою і роздутою бульбашкою, черговим фейком. Коли російська армія активно воює, вона не може робити ще щось. Саме тому москва нічим реальним не допомогла Вірменії у війні проти Азербайджану.
Так само й так звана союзна держава росії і білорусі є нічим іншим, як спробою поглинути білорусь, а Митний союз є ніяким не союзом, а лише здаванням державних інтересів на користь росії в обмін на якісь знижки чи просто гроші. А коли всі газпромівські нафтодолари згорають у горнилі війни, то про яку торгівлю суверенітетом може йтися, якщо в кремлі не можуть оплатити рахунки? Тому зовсім не дивно, що ще нещодавно найвідданіші союзники путіна з Казахстану та Вірменії дедалі більше дистанціюються від нього та щораз гучніше висловлюють свої протести. А буквально нещодавно Узбекистан відмовився від вступу до “газового союзу”, участь у якому центральноазійським країнам запропонував кремль.
“Незважаючи на те, що Узбекистан відчуває гостру нестачу газу, у низці регіонів планово відключають електроенергію, а в Ташкенті та Ферганській долині призупинено роботу газових заправок, влада не має наміру ставити під загрозу національні інтереси, економіку та незалежність. Узбекистан веде перемовини про закупівлю електроенергії із сусідніх країн, але не через якийсь альянс чи союз”, — зазначив заступник прем’єр-міністра й міністр енергетики Узбекистану Джурабек Мірзамахмудов.
Що вже говорити про те, що фейкові проєкти “днр” і “лнр” росія сама прикрила. Вона окупувала цю землю не лише де-факто, але й де-юре, коли проголосила своєю територією.
Тож дуже ймовірно, що одним із наслідків російської поразки у війні стане смерть усіх цих надуманих інституцій і квазіутворень. Щоправда, хочеться сподіватися, що остаточно загнуться не лише вони, але й сама росія, яка все це роками продукувала. Розпадеться на справжні незалежні держави, де поневолені століттями народи зможуть нарешті відчути свою свободу та реалізувати волю. І весь світ врешті видихне із полегшенням.
